ВГО «Успішна Україна» оголошує
конкурс фотографій

Новини

RSS 2.0 RSS 2.0

Наші партнери



Наші публікації
24 листопада 2008

Економіка має чинити спротив

Юрій БОЙКО, голова правління ВГО «Успішна Україна»

 

Нашій економіці сьогодні ще вдається витримувати часті зміни влади і ризиковані експерименти політиків. І чим все закінчиться — ніхто не знає. Відсутність стратегії і взагалі розумного управління державою, безсистемні спроби щось зробити («реформувати»), і, як наслідок, — нестабільність, інфляція. На мою думку, все це — симптоми своєрідної хвороби суспільства, які дуже схожі на лихоманку. Як вилікуватися від цієї хвороби?

Нам вже час зрозуміти, що діяльність українських політиків і підпорядкованих їм бюрократів є руйнівною для суспільства. Тож стратегічним завданням громадянського суспільства може стати протидія політичному впливу і захист громадян, які здатні бути активними у продуктивних сферах діяльності.

Чим небезпечні наші політики? При надзвичайних амбіціях і апетитах вони, як виявилося, ні на що не здатні, бо дуже слабкі в інтелектуальному розумінні й часто поводять себе як погано виховані й нервово неврівноважені діти. Складається враження, що до політичної еліти вони потрапили лише через те, що на етапі приватизації, первинного накопичення капіталу активна участь у політичній боротьбі — найкращий спосіб заробити гроші. Цим суспільству завдається величезна шкода: бо йдеться не лише про несправедливий розподіл ресурсів, а й про намагання через ЗМІ маніпулювати свідомістю громадян, перетворити їх на «наркоманів від політики». Скільки інтелектуального потенціалу і грошей витрачається на задоволення владних амбіцій і підтримку вогнища політичної боротьби без створення майже жодного суспільно корисного продукту! Всі ці проблеми, помножені на нездатність домовлятись між собою (а ніхто інший, як бізнесмени це вміють), визначають безпрецедентну слабкість української політичної еліти (останнє слово дуже хочеться написати в лапках).

Найгірше, що генерують наші політики в суспільстві, це нестабільність. Радикальні зміни «правил гри» в різних сферах діяльності при кожній зміні влади, а також розчарування громадян, які просто вимушені комусь довіряти — гірших засобів «антивиховання» суспільства просто не існує.

Тим часом саме стабільність є головною умовою сталого розвитку. Ніхто не буде вкладати гроші в розвиток, не будучи впевненим у майбутньому. З тієї ж причини підприємці завжди будуть намагатись заробити все сьогодні, постійно піднімаючи ціни. І саме політики своєю невпинною боротьбою постійно порушують стабільність, і саме тому їх треба вважати головними винуватцями інфляції.

Навіть ті, хто прийшов у політику з найшляхетнішими намірами, настільки обросли зв’язками, обов’язками перед друзями — партнерами — кумами — родичами, що виглядають малоперспективними. Молоді стабільні лідери прийдуть, мабуть, не скоро: спочатку в державі повинна встановитися стабільність, адже молодь має виховуватися в нормальних умовах... Мій невтішний прогноз на десяток років: нормальних політиків не чекайте.

Тут я мушу поставити банальне вже запитання: що робити? І маю нестандартну відповідь: треба знайти можливість менше, майже впроголодь годувати українську еліту, аж доки вона сама не перетвориться на продуктивну корисну силу, гідну решти суспільства, яка досить пристойно виконує свої завдання (бізнес, культура, спорт...) Йдеться про вимушену потребу відмежувати державу, наскільки це можливо, щоб не допустити повної анархії, від продуктивних прошарків суспільства. Практична реалізація цієї ідеї може полягати, зокрема, в наступному.

Громадянам, які хочуть досягти успіху, треба бути жорсткими, недовірливими й егоїстичними у відносинах до держави, її чиновників і політиків, які, за великим рахунком, для суспільства вже є «чужими», бо не виконують високі функції, за які взялися, і працюють таким чином на конкурентів країни. Але з огляду на те, що шансів «перебити» фінансові можливості існуючих політичних сил небагато, тільки підтримка молодих лідерів України може бути беззаперечним пріоритетом для громадян, які хочуть зробити щось добре для країни. Оптимізму в цьому питанні надають вже створювані осередки молодої надії, такі як, наприклад, Острозький клуб.

Та все ж позбутися відразу і всіх політиків навряд чи вдасться. Тож, можливо, їх можна і навіть треба «заразити» корисним вірусом стратегії, який чи не єдино спроможний подолати вірус політичної лихоманки. А для того, щоб зневірене суспільство повірило в якісь стратегії, політичні партії мають бути винахідливими і використати в якомусь сенсі «екзотичні» креативні моделі своєї поведінки. Можливий навіть такий варіант, коли одна з провідних партій влаштовує такий собі «стриптиз» і виступає ініціатором всеукраїнського очищення, розпочавши з себе: відмовляється від тіньового фінансування і запроваджує європейські норми, зокрема декларування доходів і витрат всіма членами партії тощо, розпочинає похід за те, щоб, наприклад, залишити в державі тільки одну гілку центральної виконавчої влади. За своєю поведінкою, тактикою і стратегією вона стає схожою на більшість громадян — раціональною, хитрою і пропонує громадянам такий же хитрий план розвитку країни, головне в якому перехід від диких правил гри до цивілізованих, але без війн і руйнацій.

Нині в діловому середовищі все більше говорять про стратегію під назвою «сильна рука». Відомі науковці прогнозують: до 2050 року країнам, які досягли в себе найбільшого порядку й які мають намір просувати цей порядок в інші країни, буде сприяти найбільший успіх. Тому вважаю, що сильна, і, можливо, одноосібна влада може бути для економіки дещо більшим благом, ніж сьогоднішні «демократичні» безладдя.

Не виключаю, що якась партія може вдатися до стратегії об’єднання країни навкруги організації Євро-2012. Усі бачать, що сьогодні держава в цьому питанні нічого не гарантує — немає ніякої впевненості в тому, що за нинішньої організації справи будуть побудовані стадіони, аеропорти, шляхи, публічний транспорт, готелі... Вихід є: відібрати в держави повністю або частково права на будівництво і власність на ці об’єкти і передати їх громадянам. Створити відкриті акціонерні товариства з будівництва стадіонів, аеропортів... Акціонери — громадяни України. Середній клас понесе до цих ВАТ гроші, бо це може бути вигіднішим за інвестиції в нерухомість, інвестфонди. Це буде удар по політиках і чиновниках, а ціна будівництва цих об’єктів у народних руках істотно знизиться (приватні власники не допустять відкатів і крадіжок). А ЗМІ можуть «розкрутити» це «реаліті-шоу» під назвою «Громадяни будують свою країну» на весь світ. Щоб все працювало, треба прийняти лише декілька законів — про акціонерні товариства й охорону прав власності «ВАТ- 2012». Співвідношення частин приватної, муніципальної і державної власності в таких об’єктах має відповідати світовим традиціям і досвіду.

Але тут ключове питання — чи понесуть громадяни гроші? Я гадаю, вся справа в організації... А партія, яка візьме на озброєння цю стратегію і стане її мотором, може легко сформувати потужне ядро своїх членів з акціонерів «ВАТ-2012».

На жаль, наведені мною проекти, містять деякі протиріччя до тих тверджень, з яких я почав цей матеріал. Невже без політиків нам, бізнесу і середньому класу взагалі, не обійтися? Я усе ж не полишаю надії, що нам, людям від економіки, вдасться подолати стійкий імунітет української «еліти» до позитивних змін...

«День», №103, четвер, 12 червня 2008



Коментарі

Захист від спаму *
 
УКР   РУС   ENG
пошук




e-mail:

© 2004-2007 ВГО "Успішна Україна". Усі права на матеріали, що знаходяться на сайті, охороняються у відповідності з законодавством України. У разі будь-якого використання матеріалів сайта, гіперпосилання на www.uspishnaukraina.com.ua є обов'язковим.