проект

 

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

 

від                       2008 р. № 

 

Київ

 

 

 

Про схвалення

Стратегії реформування податкової системи України

 

 

1. Виходячи з завдань Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків» схвалити Стратегію реформування податкової системи України, що додається.

 

2. Визнати таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. N 56-р „Про схвалення Концепції реформування податкової системи” (Офіційний вісник України, 2007, N 13, ст.  481).

 

 

 

 

 Прем'єр-міністр України                                                  Ю. ТИМОШЕНКО 

 

 

 

 

Проект

 

Стратегія реформування

податкової системи України

 

 

ПРЕАМБУЛА  

 

Стратегія реформування податкової системи України (далі - Стратегія) є однією з практичних кроків щодо реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків».

Стратегія визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми системної реформи у сфері оподаткування та розроблена на період до 2018 року.

Правовою основою розробки та реалізації Стратегії є Конституція України, інші закони України та міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Радою України, які в сукупності визначають засади політики держави у сфері оподаткування.

Головна мета Стратегії - здійснення податкової реформи спрямованої на побудову сучасної конкурентоспроможної соціально-орієнтованої ринкової економіки, інтегрованої у ЄС; забезпечення сталого економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі; реалізації в Україні модернізаційного проекту економіки знань, за умови збільшення сукупних податкових надходжень до усіх рівнів бюджетів та державних цільових фондів, проведення збалансованої бюджетної та соціальної політики на середньострокову перспективу.

Досягнення цієї мети можливе лише за умови реалізації виваженої державної податкової політики, яка передбачає прийняття Податкового кодексу України як єдиного, гармонійно пов’язаного та комплексного документу що забезпечить досягнення балансу інтересів держави та платників податків.

 

І. АСПЕКТИ реформування ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

Міжнародні аспекти проведення податкової реформи в Україні

 

Трансформація національних податкових систем європейських країн, до яких належить і Україна, відбувається під вирішальним впливом таких зовнішніх чинників, як міжнародна податкова конкуренція і європейська податкова гармонізація.

Загострення економічної конкуренції наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. в Європі, пов'язане з розширенням ЄС, поставило більшість європейських країн перед необхідністю реформування своїх податкових систем, яке відбувалося передусім у напрямку зниження податкового навантаження на мобільні фактори виробництва – працю і капітал.

З метою створення сприятливих умов для залучення прямих іноземних інвестицій та прискорення економічного зростання ці країни провели поетапне зниження ставок податку на прибуток корпорацій (підприємств). Зокрема, в Польщі вони знизились з 34% (1999 р.) до 19% (2004 р.); в Словаччині – відповідно з 40% до 19%; в Чехії – з 35 до 28% (в 2006 р. до 24%); Латвії – з 25 до 15%; Литві – з 29 до 15%.

У ряді європейських країн запроваджено плоску шкалу податку на доходи фізичних осіб. Першими, в 90-ті рр., її ввели прибалтійські країни – Литва, Латвія та Естонія відповідно зі ставками 33, 25 і 26%. Пізніше 19-відсотковий податок запроваджено в Словаччині. В 2005-2006 рр. Естонія знизила ставку податку до 23%, Литва – до 27%. У решті країн-нових членів ЄС податок на доходи фізичних осіб має прогресивний характер, однак в ході його реформування ступінь податкової прогресії зменшувався внаслідок зниження величини ставок та зменшення їх кількості (зокрема, в Угорщині, Польщі та Чехії).

На лібералізацію оподаткування з метою запобігання відтоку капіталу і кваліфікованих спеціалістів спрямовані податкові реформи в розвинутих європейських країнах. За їх наслідками максимальна ставка податку на прибуток корпорацій за період з 2000 по 2006 р. зменшилася в середньому по розвинутих країнах-членах ЄС (ЄС-15) на 5,8 відсоткового пункту, або з 35,3 до 29,5%.

На відміну від податків на доходи ставки податку на додану вартість в більшості країнах ЄС протягом 1996-2006 рр. були стабільними. В окремих країнах вони переглядалися як в сторону збільшення (Кіпр, Словенія, Німеччина, Греція, Італія, Нідерланди, Португалія), так і в сторону зменшення (Чехія, Словаччина, Угорщина, Франція).

Загострення економічної конкуренції всередині ЄС призводить до поглиблення процесу уніфікації національних податкових систем за складом, структурою, механізмом справляння основних податків. Одним із чинників такої уніфікації є гармонізація податкового законодавства країн-членів ЄС, що найвищого розвитку сягнула стосовно двох податків – податку на додану вартість і специфічних акцизів, щодо яких розроблено єдині правила стягнення, відображені у відповідних Директивах Ради ЄС.

Україна, проголосивши європейський вибір, взяла на себе зобов'язання наблизити законодавство щодо непрямого оподаткування і оподаткування підприємств до норм і стандартів податкового права ЄС (Ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною). За час дії Угоди зроблено чималі кроки на шляху розв'язання цього завдання. У сфері непрямого оподаткування враховано основні вимоги базових нормативних актів Євросоюзу – Директиви Ради 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість та Директиви Ради 92/12/ЄЕС про загальну систему зберігання, обігу і моніторингу за підакцизними товарами.

Водночас податкова система України будується з урахуванням податкових аспектів права ГАТТ/СОТ та інших міжнародних організацій – Організації економічного співробітництва та розвитку, Організації Об'єднаних Націй тощо.

Україна уклала міжнародні договори щодо уникнення подвійного оподаткування практично з усіма країнами СНД, Європи, з багатьма країнами Азії, Північної та Південної Америки та декількома країнами Африки. Вони охоплюють найбільших торговельних та інвестиційних партнерів України.

Для податкової системи України, починаючи з 1995 р., є характерним зниження податкового навантаження на економіку. Внаслідок послідовних кроків, спрямованих на вирішення  цього завдання, знижено ставки основних податків: ПДВ з 28 до 20%,  податку на прибуток підприємств з 30 до 25%, а також запроваджено плоску шкалу  оподаткування доходів громадян за ставкою 15%. Однак податкові ставки, за якими справляються акцизний збір і податок з доходів фізичних осіб в Україні, знаходяться на рівні значно нижчому, ніж у країнах – членах ЄС. Ставка податку на прибуток підприємств є нижчою, ніж у розвинутих країнах – членах ЄС, але вищою, ніж у  країнах – нових членах ЄС. Ставка ПДВ перевищує середній рівень як розвинутих країн, так і  країн – нових членів ЄС (табл. 1).

Зниження законодавчо встановлених ставок за основними податками не призвело до відповідних змін в ефективних ставках податків на працю, капітал і споживання в Україні[1] (табл.2). Дещо знизилася лише ефективна ставка податків на працю, тоді як ставки податків на капітал і споживання зросли. Внаслідок зазначеного зростання ефективна ставка податків на споживання в Україні практично встановилася на рівні середнього показника в країнах-нових членах ЄС (табл.3). Ефективна ставка податків на працю є нижчою за її середній рівень у цій групі країн, а також в окремих країнах  групи, за винятком Кіпру і Мальти. Водночас оподаткування доходів від капіталу в Україні є значно вищим, ніж в країнах-нових членах ЄС.

Податкова система України має й інші особливості порівняно з податковими системами країн-членів ЄС взагалі і країн-нових членів ЄС зокрема.

1. Частка ВВП, що перерозподіляється через податкову систему України (податковий коефіцієнт[2]), зменшилась з 35,5% в 1998 р. до 31,8% в 2004 р. (табл.4), тобто до рівня, нижчого не лише порівняно з розвинутими європейськими країнами, а й з країнами-новими членами ЄС (середній рівень податкового коефіцієнта в останніх - 33,3%). Але, протягом 2005-2007 рр. податковий коефіцієнт в Україні значно зріс, наблизившись до середнього рівня такого коефіцієнта в розвинутих європейських країнах і перевищивши цей показник в країнах-нових членах ЄС (табл.5).

2. За час свого розвитку податкова система України мала декілька періодів значної зміни загального рівня оподаткування економіки. Найбільшими вони були в 1999 р., коли податковий коефіцієнт за рік знизився на 4,4 відсоткового пункту, і в 2005 р., коли з посиленням заходів боротьби з корупцією та масштабним ухиленням від оподаткування він зріс на 4,9 відсоткового пункту. Одночасно у європейських країнах розвиток оподаткування, у тому числі зміни фіскальної ефективності окремих податків і загального рівня оподаткування економіки, відбувався більш плавно і поступово. Зокрема, протягом 1995-2005 рр. лише в країнах - нових членах ЄС відмічалися значні коливання податкового коефіцієнта (максимальне – 10,3 відсоткового пункту за десять років у Словаччині). Однак річні коливання податкового коефіцієнта в зазначеній групі країн не перевищували 3-3,3 відсоткового пункту, а в розвинутих країнах були ще меншими.

3. У структурі податкової системи України протягом 1998-2003 рр. переважали прямі податки. Лише з 2004 р. частка непрямих податків в загальній сумі податків і у ВВП перевищує частку прямих, склавши щодо ВВП в 2005 р. 14,3 та 10% відповідно[3]. В структурах податкових систем країн-нових членів ЄС стабільно переважають непрямі податки (в 2005 р. в середньому їх частка у ВВП в 1,8 рази перевищила частку прямих податків). Така структура податкової системи вважається сприятливішою для економічного зростання, ніж податкова система, що більшою мірою ґрунтується на прямих податках.

4. Трансформація податкових систем ряду європейських країн відбувається у напрямку перенесення податкового навантаження з мобільних факторів виробництва, передусім праці, на природні ресурси. Відповідні податкові реформи, в ході яких відбувається узгоджена (різновекторна) зміна ставок екологічних податків і внесків до соціальних фондів і які отримали назву еко-трудових, вже проведені у Данії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Великобританії, Фінляндії, Швеції та Швейцарії. Згідно з Директивою про реструктуризацію Концепції ЄС з питань оподаткування енергоносіїв та електроенергії, посилення податкового навантаження на природні ресурси має компенсувати втрати бюджету від зниження рівня оподаткування доходів від праці та доходів від капіталу. Як наслідок, в країнах-нових членах ЄС зменшення податкового навантаження на капітал супроводжується збільшенням податкового навантаження на природні ресурси, про що свідчить підвищення частки відповідних податків у ВВП протягом 1995-2005 рр. в середньому по цій групі країн з 2,1 до 2,8%. В той же час при значних запасах природних ресурсів в Україні розвиток екоресурсних платежів є незначним (частка у ВВП в 2006 р. становила лише 1,7%[4]).   

5. Цілісність податкової системи України порушується внаслідок співіснування в ній двох підсистем оподаткування  - стандартної та спрощеної. У країнах ЄС спрощені системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва не використовуються. Натомість набули поширення інші форми державної підтримки цього типу підприємств: звільнення деяких видів підприємств від необхідності ведення звітності про результати господарської діяльності та запровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку і звітності; запровадження спеціальних режимів оподаткування податком на додану вартість деяких типів підприємств (передусім фермерських господарств і сільськогосподарських кооперативів); використання вмінених і мінімальних податків.

 

Внутрішні причини реформування податкової системи України

 

Незважаючи на численні зміни, що перманентно вносяться до податкового законодавства і спрямовані на удосконалення податкової системи України, вона не позбавлена недоліків.

Законодавча та нормативно-правова база у сфері оподаткування  залишається досить складною, заплутаною та неоднорідною. Крім спеціальних законів, питання оподаткування не рідко регулюються іншими нормативними актами. Поряд з цим існує значна кількість норм непрямої дії (відсилки), що також ускладнює податкову систему.

Податкове законодавство характеризується високим ступенем нестабільності. Безсистемність, значна кількість та частота внесення змін та доповнень до податкового законодавства значно ускладнює роботу щодо забезпечення виконання податкових зобов’язань не лише платників податків, а й органів стягнення. Крім того, часті зміни в податковому законодавстві негативно позначаються на діяльності підприємницьких структур, а також знижують привабливість національної економіки для іноземних інвесторів, у тому числі через обмежені можливості щодо формування їх власної політики у середньо- та довгостроковому періодах. Тому ризики, які пов’язані із непередбачуваністю податкової системи, залишаються досить високими.

Похідною від цієї проблеми можна вважати існування випадків неякісного викладення норм податкового законодавства. Наслідками цього є. зокрема, неоднозначне тлумачення термінів, у тому числі через відсутність єдиної термінології, що викривлює принципи та підходи до оподаткування, значно збільшує ризик виникнення розбіжностей та суперечок між платниками та контролюючими державними органами.

Окремим проблемним питанням виступає неузгодженість податкового та галузевого законодавства, яка декларує наявність чисельних пільг або преференцій без імплементації у відповідні «податкові закони». 

Напруга у формуванні дохідної частини бюджету, яка спостерігається останні роки, значною мірою викликана іноді поспішним та недостатньо обґрунтованим зменшенням ставок основних податків (ПДВ і податку на прибуток) без відповідної компенсації втрат бюджету. Основні компенсатори - податки, які пов’язано із вилученням до бюджету надприбутків з видобутку та використання природних ресурсів (надр, нафти, газу); акцизні збори - працювати ефективно не почали, що спричинило викривлення у балансах бюджетної системи.     

Так, підходи до справляння платежів за спеціальне використання природних ресурсів є застарілими, що обумовлює їх низьку частку в доходах зведеного бюджету, яка з 2000 р. характеризується тенденцією до зменшення, а також у вартості товарної продукції (в межах 1%), не стимулюють до раціонального використання природно-ресурсного потенціалу України. Перегляд нормативів платежів здійснюється вибірково, без достатнього наукового обґрунтування, внаслідок чого порушуються економічно доцільні співвідношення між нормативами платежів.

Акцизний збір в Україні недостатньо ефективно виконує функцію обмеження споживання шкідливих товарів, передусім внаслідок низьких ставок, що відстають як від їх рівня в європейських країнах так і від рівня країн - сусідів.

Система місцевих податків і зборів не забезпечує достатніх надходжень до місцевих бюджетів, перевантажена неефективними податками, витрати на адміністрування яких в більшості випадків перевищують суму надходжень таких податків до бюджету. Так, надходження від зборів за видачу ордера на квартиру, з власників собак, за участь у бігах на іподромі, за виграш на бігах, за право проведення кіно- і телезйомок, за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі в 2007 році склали 0,8 млн. грн. при загальних доходах місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) 44898,9 млн. грн. Їх питома вага в загальній сумі надходжень від місцевих податків і зборів становить 0,11%, в доходах місцевих бюджетів 0,0017%. У цілому місцеві податки і збори забезпечують лише 1,62% надходжень до місцевих бюджетів.

Окремою дилемою є застосування в Україні спрощеного режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва, яке породило низку проблем:

суттєве викривлення умов конкуренції у підприємницькому середовищі, з перенесенням податкового навантаження на суб’єктів господарювання, які працюють на загальній системі оподаткування, та фізичних осіб – кінцевих споживачів товарів і послуг;

незацікавленість суб’єктів малого підприємництва у зміні свого статусу, що гальмує їх розвиток та зростання обсягів діяльності, призводить до дроблення деяких середніх підприємств;

створення умов для побудови схем уникнення оподаткування внаслідок нечіткого та суперечливого законодавчого врегулювання спрощеної системи оподаткування;

масштабне використання суб’єктів малого підприємництва – платників єдиного податку у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, що працюють у загальному режимі оподаткування.

Зазначені недоліки, які мають суто національне походження, значною мірою поглиблено наявністю системних прорахунків у процесі адміністрування податків, що створили наступні взаємопов’язані кризові явища:

зневажливе ставлення з боку платників податків до конституційного обов’язку щодо сплати податків, низький рівень податкової культури;

широке розповсюдження схем мінімізації та ухилення від сплати податків;

значна бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість;

наявність значної кількості податкових пільг та преференцій (вилучень), що порушують нейтральність податкової системи, знижують ефективність основних податків.

Таким чином, існуюча податкова система є недостатньо ефективною з фіскальної точки зору, не забезпечує на належному сучасному рівні становлення та підтримки конкурентного середовища та, як наслідок, пожвавлення економічного росту.   

 

ІІ. ОСНОВНІ принципи та НАПРЯМКИ

реформи податкової системи

 

Відповідно до Конституції України (стаття 1) Україна є соціальною правовою державою. Отже, її податкова система має відповідати вимогам соціальної держави щодо рівня фінансування суспільних благ, із визначенням відповідно до цього рівня перерозподілу ВВП через податкову та бюджетну систему, який забезпечуватиме формування фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави та конституційних гарантій громадян на достатній життєвий рівень.

 Реформування податкової системи відбуватиметься синхронно з упорядкуванням та оптимізацією державних  видатків.

Крім того, податкова реформа здійснюватиметься поетапно, системно, прозоро, послідовно та виважено (науково обґрунтовано).

Реформування податкової системи проводитиметься на основі прийняття нових нормативно-правових актів (базовим з яких є Податковий кодекс) та удосконалення чинних із подальшою їх інкорпорацією через кодифікацію.

 

Характеристика моделі податкової системи України

 

Визначеній меті та бюджетним обмеженням має відповідати така модель податкової системи, що повністю забезпечує:

нейтральність податків;

зміщення акцентів з прямих податків на непрямі, у тому числі перенесення податкового навантаження з мобільних факторів виробництва – праці і капіталу – на споживання, ресурсні, рентні та екологічні платежі;

помірне податкове навантаження на платників, яке обумовлено відмовою від збільшення податкового тягаря при умовах підтримки збалансованості бюджетної системи;

вирівнювання умов прямого оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб шляхом поступового зближення ставок податку на прибуток  підприємств і податку з доходів фізичних осіб;

розширення прав місцевих органів виконавчої влади у сфері податкового стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом диференціації ставок місцевих податків і зборів;

відмова від надання податкових пільг (вилучень) юридичним особам, надання податкових пільг фізичним особам виходячи виключно з рівня їх річних доходів (усунення викривлень пов’язаних із професійною або галузевою ознаками);

поєднання зміни структури оподаткування з нарощуванням державних видатків у підвищення якості людського капіталу як необхідної умови забезпечення сталого економічного зростання;

створення рівних умов господарювання для суб'єктів різних форм власності, організаційно- правових форм і видів економічної діяльності;

послідовну реалізацію принципів економічної ефективності, фіскальної достатності, загальності оподаткування, соціальної справедливості та рівності усіх перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

адміністративну простоту, економічність і стабільність оподаткування;

гармонійне поєднання інтересів держави та платників;

формування податкових правовідносин на засадах, що відповідають вимогам громадянського суспільства і правової держави, зокрема:

забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадянина при виконанні податкових законів – неприпустимість встановлення податків, а також дій їх адміністраторів, які перешкоджають реалізації конституційних прав і свобод громадян;

подолання конфлікту інтересів учасників податкових правовідносин, спричиненого неоднозначним (множинним) трактуванням прав і обов'язків платників податків або податкових адміністраторів, на засадах пріоритету інтересів людини (громадянина);

неприпустимість вирішення податковими адміністраторами питань на свій розсуд, крім випадків, передбачених податковим законодавством (реформація системи податкових роз’яснень);

презумпції невинності платника податку у поєднанні з гнучкою системою впливу на порушників податкового законодавства;

дотримання балансу прав, обов'язків і відповідальності усіх учасників податкових правовідносин;

розмежування повноважень органів державної влади у сфері податкового адміністрування.

Викладене означає існування жорстких бюджетних обмежень для проведення податкової реформи, які обумовлюють її переважно еволюційний характер - без кардинального перегляду податкових ставок і зменшення абсолютних сум податкових надходжень.

 

Основні завдання податкової реформи в Україні

 

1. Удосконалення інституційного середовища оподаткування, сприятливого для активізації підприємницької діяльності, забезпечення рівності усіх платників перед законом.

2. Формування відповідального ставлення платників до виконання податкових зобов’язань.

3. Підвищення ступеня однорідності (усунення деформацій у алгоритмах визначення бази оподаткування), цілісності та нейтральності податкової системи, мінімізація пільг (преференцій).

4. Уніфікація норм податкового законодавства, спрощення податкової системи шляхом скорочення кількості податків та зборів (обов’язкових платежів).

5. Виважене, поетапне та системне зниження рівня податкового навантаження на економіку в умовах забезпечення достатньої стійкості бюджетної системи.

6. Підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, удосконалення системи адміністрування (особливо в частині усунення корупційних схем та суб’єктивізму під час адміністрування податку на додану вартість та декриміналізацію процесів відшкодування), зменшення масштабів ухилення від сплати податків.

7. Зростання регулюючого потенціалу податкової системи, у тому числі:

забезпечення спрямованості інструментів податкового регулювання на створення й підтримку національних конкурентних переваг;

запровадження ефективних податкових механізмів європейського     зразка для зниження рівня споживання алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

8. Зміцнення позицій вітчизняного бізнесу в міжнародній конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків з реалізації (податки які відносяться на витрати та відповідно збільшують собівартість товару або послуги).

9. Створення сприятливих умов для залучення прямих іноземних інвестицій, активізації інвестиційної діяльності в середині країни з одночасним розробленням предметних, обмежених у часі та просторі податкових інструментів стимулювання економічної діяльності.

10. Встановлення чітких правил регулювання взаємних зобов’язань уряду і платників податків, дієвого контролю за їх дотриманням.

11. Вдосконалення механізму захисту прав платників податків шляхом створення ефективної системи вирішення спорів з податкових питань під час процедур адміністративного оскарження та у судовому порядку. 

12. Гармонізація податкового, валютного, митно-тарифного, зовнішньоекономічного та цивільного законодавства.

13. Реформування функцій і структури органів державної податкової служби відповідно до світових вимог і стандартів у тому числі:

збільшення рівня інформаційного забезпечення та автоматизації податкових органів;

покращення стану обміну інформацією між державними органами у сфері податкової політики – Міністерством фінансів України, ДПА України, Державної митної служби України та іншими правоохоронними та контролюючими органами;

скасування та заміна адміністративною кримінальної відповідальності за незначні порушення податкового законодавства компенсацією завданої шкоди та сплатою адміністративних штрафів після визначення критеріїв таких правопорушень;

упорядкування правил і процедур проведення податкових перевірок, їх планування та аналітичного супроводження.

14. Встановлення рівноправних відносин між платниками податків і податковими органами, суттєве підвищення ефективності податкових роз’яснень з метою запобігання неоднозначного тлумачення податкового законодавства шляхом надання податковими органами податкових консультацій, а Міністерством фінансів України, як органом, відповідальним за реалізацію податкової політики держави, податкових роз’яснень.

15. Створенням єдиних правил контролю за нарахуванням та сплатою податків і зборів.

16. Забезпечення закритого (остаточного) переліку прав контролюючих органів, обов’язків і відповідальності як платників, так і контролюючих органів, з метою запобігання розширенню функцій і прав однієї сторони та обмеженню прав другої сторони.

17. Скасування та заміна адміністративною кримінальної відповідальності за незначні порушення податкового законодавства компенсацією завданої шкоди та сплатою адміністративних штрафів після визначення критеріїв таких правопорушень.

18. Внесення змін до податкового законодавства з метою зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування.

19. Подальше наближення податкового законодавства України до законодавства ЄС відповідно до перспектив поглиблення економічної інтеграції з Європейськими Співтовариствами.

20. Забезпечення стабільності та передбачуваності податкової системи.

 

 

 

 

IІІ. ДЕЯКІ АСПЕКТИ податкової РЕФОРМИ ПО

 ВІДНОШЕННЮ ДО ОКРЕМИХ ПОДАТКІВ

 

Зміни до структури податків і зборів (обов’язкових платежів)

 

Розглянути доцільність наступних заходів:

а) вилучення зі складу податків і зборів як таких, що:

за своєю економічною сутністю мають неподаткове походження - державне мито; судовий збір; єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

є малоефективними для бюджету з боку забезпечення незначних поступлень але досить обтяжливих у адмініструванні - збір за проведення гастрольних заходів; комунальний податок; збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; збір за право використання місцевої символіки; збір з власників собак; збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

б) зміни статусу (виду) податків і зборів:

включення до складу місцевих податків і зборів з числа податків, які зараз класифікуються як загальнодержавні, податку на нерухоме майно та плати за землю.

в) віднесення до сфери оподаткування акцизним збором (у відповідності до міжнародного законодавства та фіскального призначення) природного газу, електричної та теплової енергії, скасувавши при цьому збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію та збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів всіх форм власності.

г)  об'єднання під терміном «плата за користування надрами» збору за спеціальне використання природного ресурсу надр для видобування корисних копалин; збору за спеціальне використання природного ресурсу надр в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету та рентної плата за нафту, природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ) і газовий конденсат, що видобуваються в Україні.

д) впровадження податку на нерухомість;

е) проведення у відповідності до міжнародного досвіту трансформації:

курортного збору до туристичного збору;

збору за забруднення навколишнього природного середовища до екологічного податку.

 

 

Реформування окремих податків і зборів

 

Серед основних напрямків, по яких планується розвивати податкову політики є необхідність виділити слідуючи.

 

Податок на додану вартість

 

Податок повинен стати основним та найбільш гарантованим джерелом надходжень до бюджету. Діюча конструкція ПДВ є найбільш наближеною до міжнародних аналогів серед інших податків, тому проведення різких змін не є виправданим. Загальноформуючими позиціями залишаються наступні:

базою оподаткування повинно охоплюватись всі кінцеві споживчі витрати на території України;

податок повинен стягуватись в якнайзагальніший спосіб, що потребує вилучення пільг зі його сплати;

диференціація основної ставки  не припустима;

дотримується правило першої події;

Кардинальним та найбільш приоритетним є питання забезпечення своєчасного (з дотриманням законодавчо встановленого терміну) бюджетного відшкодування ПДВ суб’єктам господарювання, що базується на докорінному зміненню системи адміністрування податку (методів податкового адміністрування, порядку реєстрації платників, податкового контролю, підстав та термінів проведення камеральних та планових (позапланових) перевірок).

Врегулювання питання організації відшкодування ПДВ є ключовим в цілях ефективності функціонування цього бюджетоформуючого податку в цілому. Викривлення процесу призводить до значних втрат ресурсів платників, примушує сумлінну їх складову вдаватися до схем оптимізації податку, що, у свою чергу, суттєво впливає на конкурентноздатність експортного сектору економіки.     

У рамках проведення реформи податку на додану вартість вирішенню підлягають наступні завдання:   

скорочення звільнень (вилучень) від сплати податку до переліку типових звільнень, що використовуються у міжнародній практиці (ЄС, ГАТТ/СОТ) у тому числі спеціальних режимів оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, рибальства; відмова від вексельній форми розрахунку;

досягнення максимальної нейтральності податку на базі чіткого відокремлення порядків оподаткування деяких операцій - при переміщенні товарів через митний кордон України; туристичних послуг; з ввезення (вивезення) на митну (з митної) територію України давальницької сировини та вивезення (ввезення) з виробленої з неї готової продукції; операцій, які здійснюються нерезидентами, зокрема у сфері інформаційних технологій;

удосконалення норм, що стосуються реєстрації платників податку;

запровадження подачі податкової звітності в електронному вигляді (удосконалення процедур приймання, обробки, моніторингу та ґрунтовного аналізу).

 

Податок на прибуток підприємств

 

Базовими вимогами до реформування податку є:

максимальне охоплення – будь який прибуток отриманий резидентами на території України та за її межами (з урахуванням вимог угод про уникнення подвійного оподаткування) повинні оподатковуватись;

рівне оподаткування не залежно від напрямків та способів розподілу прибутку.

По відношенню до цього податку накопичено найбільша кількість проблемних питань (законодавчих та методологічних), які потребують скорішого вирішення, а саме:

перехід до визначення податку на прибуток у відповідності до загальносвітової практики за методом нарахувань (співставлення доходів та витрат платників);

усунення викривлень конкурентного середовища за рахунок залучення суб’єктів території з неблагонадійною (шкідливою) податковою конкуренцією або з відмінною від загальної системи оподаткування;   

досягнення максимальної нейтральності податку за рахунок ліквідації преференцій та вилучень по операціях особливого роду (страхова діяльність, ринок фінансових послуг, зокрема, торгівля цінними паперами та використання інститутів спільного інвестування);

перехід на загальну систему оподаткування страхової діяльності, із запровадження перехідного періоду протягом якого податок до бюджету сплачуватиметься у сумі не менш, як розрахований за діючою системою оподаткування;

запровадження оподаткування «тонкої» капіталізації для нерезидентів та платників податку, які сплачують податок не на загальних умовах згідно міжнародної практики;

впорядкування таких проблемних питань як оподаткування філій; витрат по операціях в іноземній валюті; питань оподаткування «роялті»; порядку визначення ринкової вартості цінних паперів;

перегляд порядку амортизації основних засобів та нематеріальних активів у напрямку встановлення справедливих термінів компенсації платникам їх витрат на створення (розширення або модернізацію) виробництва, впровадження науково-дослідницьких та конструкторських робіт, підвищення стимулюючої ролі амортизації в оновленні основних фондів шляхом розроблення у довготривалій перспективі окремого законопроекту “Про амортизацію”;

запуск у практичну дію інституту «звичайних цін» як механізму адекватного реагування держави на використання чисельних схем мінімізації податку, що сприятиме достовірному відображенню господарських операцій в цілях формування оподатковуваного прибутку (запровадження вимог до оцінки діапазону коливання цін, поширення переліку пов’язаних осіб у контексті невідповідності бази оподаткування ринкової вартості);

гармонізація правил податкового обліку з правилами бухгалтерського обліку з одночасним спрощенням системи бухгалтерського обліку та звітності, його наближенням до міжнародних стандартів (принцип нарахування та відповідності доходів і витрат; визначення фінансового результату в системі бухгалтерського обліку; формування даних про валові витрати і валові доходи  одночасно з формуванням бухгалтерської інформації про витрати і доходи для складання фінансової звітності;

запровадження поетапного зниження ставки податку за умови достатнього ресурсного забезпечення бюджету.

 

Податок з доходів фізичних осіб

 

Реформу податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) не можливо розглядати без відповідного модернізування податків та зборів базою яких є фонд оплати праці (розглядається у розділі IV Стратегії). Їх економічне підґрунтя є аналогічними за виключенням того, що перше сплачується фізичною особою - працівником, друге - його роботодавцем. Невідповідне податкове навантаження на фонд оплати праці породжує неофіційні домовленості щодо розподілу заробітної платні на офіційну та неофіційну. Це вимагає першочергового проведення податкової реформи податків на заробітну плату шляхом запровадження загального єдиного соціального внеску, який передбачає поступове зниження рівня оподаткування фонду оплати праці.

Одночасно є доцільним та необхідним вирішення наступних питань:    

реформація пільг та преференцій виключно на базі критерію рівня річних доходів, напрацювання плану поступового переходу к монетизації пільг;

підвищення ефективності податку за рахунок удосконаленню чинного порядку оподаткування доходів фізичних осіб, спрямованого на підвищення ефективності оподаткування доходів від ненайманої (підприємницької) діяльності, самозайнятих осіб;

 визначення порядку оподаткування осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, скасування щоквартального подання декларацій;

удосконалення оподаткування операцій з продажу нерухомого майна, спадщини і подарунків;

удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб в напрямку посилення регулюючої функції податку та забезпечення нейтральності прибуткового оподаткування в Україні, зокрема відмови від фіксованого податку для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх послуг на ринках;

провести врівноваження ставок оподаткування доходів резидентів та нерезидентів;

досягти нейтральності оподаткування доходів від капіталу, що розміщується фізичною особою у різних секторах економіки (банківському, промисловому, фінансовому - кредитні спілки, ІСІ (венчурні фонди) та інші, страховому);

запровадження у дію непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи;

здійснити вирівнювання умов оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб (поступове зближення податкового навантаження на базовий капітал).

З метою досягнення максимального ефекту від реформ податку з доходів фізичних осіб доречним є проведення податкової амністії для доходів фізичних осіб.

 

Податкова амністія в Україні

(легалізація доходів, з яких не сплачено податки, збори)

 

З метою залучення тіньових коштів у реальну економіку держави, поліпшення інвестиційного клімату і розвитку підприємництва в Україні разом з введенням в дію Податкового кодексу державою проводиться податкова амністія - легалізація доходів, з яких не сплачено податки, збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів, яка повинна регламентуватися нормами відповідного Закону України та здійснюватись шляхом:

добровільного декларування суб’єктами легалізації або їх представниками доходів (об’єктів), які знаходяться в Україні і за її  межами;

сплати державного мита за окремо визначеними ставками до вартості об’єктів легалізації;

надання державних гарантії суб’єктам легалізації, зокрема, не притягнення осіб, які здійснили легалізацію, до кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства щодо легалізованих об’єктів.

Період проведення податкової амністії від 6 місяців до року.

 

Акцизний збір

 

Акцизний збір має ряд системних недоліків, усунення яких можливо шляхом:

відтворення природної функції акцизу щодо обмеження споживання шкідливих товарів шляхом поступового збільшення частки акцизу в ціні реалізованих підакцизних товарів за рахунок підвищення ставок акцизного збору на алкогольні напої, тютюнові вироби та збільшення мінімального податкового зобов'язання зі сплати акцизного збору в твердих сумах;

перерозподіл тягаря оподаткування по принципу його зменшення при збільшенні ціни тютюнових виробів, що забезпечить регресивний характер акцизу та буде сприяти зрушенню структури попиту на користь більш дорогих і менш доступних сигарет;

зменшення доступності тютюнових виробів;

систематизація та введення єдиних методологічних підходів до податкового акцизного законодавства – створення єдиного нормативного продукту, який чітко визначить перелік підакцизних товарів, термінологію, базу та об’єкти оподаткування з урахуванням основних вимог Директив Ради ЄС та Угод СОТ/ГАТТ;

спрощення податкової системи шляхом заміни збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію та збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів всіх форм власності на оподаткування акцизним збором електроенергії і природного газу;

запровадження згідно міжнародної практики нульової ставки акцизу на спирт етиловий, що використовується на виробництво лікарських засобів, побутової хімії, продукції технічного призначення та біоетанол (виробництво біопалива) за умови запровадження системи контролю за виробництвом, переміщенням та реалізацією підакцизних товарів за принципами Євросоюзу;

включення до складу алкогольних напоїв пива солодового;

законодавче визначення поняття "слабоалкогольні напої" з метою приведення національного законодавства до вимог податкового acquis communautaire ЄС та підвищення фіскального потенціалу акцизного збору;

запровадження реєстрації платників акцизного збору, що виробляють, імпортують та продають підакцизні товари, створення бази даних про платників та формування єдиної системи контролю за виробництвом, переміщенням та реалізацією підакцизних товарів на принципами Євросоюзу;

поступового наближення порядку контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів до законодавства ЄС;

запровадження режиму призупинення оподаткування під контролем акцизних складів при здійсненні виробництва, обігу та зберігання спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів відповідно до законодавства Європейського Союзу;

поступове підвищення  ставок на алкогольні напої на базі застосування коригуючих коефіцієнтів (відповідно до індексів споживчих цін, динаміки зростання ринків та курсу валют);

уніфікація ставок на бензини моторні - запровадження єдиної ставки.

 

 

Природно-ресурсні та рентні платежі

 

При проведенні реформи податкової системи особливу увагу потрібно сконцентрувати на наступних напрямках:

вдосконалення системи рентних платежів за використання природних ресурсів, видобуток корисних копалин, використання джерел енергії та екологічного податку (на заміну збору за забруднення навколишнього природного середовища);

поступовий перехід до нової системи платежів за видобуток корисних копалин, що базуватиметься на принципах рентного доходу, та формування відповідного регуляторного механізму, який дасть можливість стимулювати раціональне використання, охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу держави;

формування двохскладової структури рентної плати:

- абсолютна складова – плата за реалізацію отриманого права користування ділянками надр, незалежно від результатів господарської діяльності надрокористувача;

- диференційна складова - плата за реалізоване право користування ділянками надр, виходячи із величини отриманої економічної вигоди;

запровадження коригуючого коефіцієнту до ставок рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, у разі зміни тарифів на транспортування продукції магістральними трубопроводами України;

оптимізація нормативної бази та ставок платежів за спеціальне водокористування;

запровадження індексації ставок збору за використання радіочастотного ресурсу України (наприклад з урахуванням індексу цін виробників промислової продукції або іншого прогресивного коефіцієнту);

реформування визначення плати за землю на основі нормативної грошової оцінки землі (встановлення ставок земельного податку у відсотках від нормативної грошової оцінки земель), яка є капіталізованим рентним доходом із земельної ділянки;

розширення бази оподаткування по платі за землю шляхом:

запровадження ставки податку для земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів;

розмежування плати за землю та збору за спеціальне використання лісових ресурсів;

залучення до оподаткування нелісових земель, зайнятих чагарниками, ярами та  інших малопродуктивних земель;

удосконалення порядку сплати податку за земельні ділянки, надані залізницям, гірничодобувним підприємствам та дорожнім господарствам, а також за земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення за межами населених пунктів, передані у власність або надані у користування;

вирівнювання податкового навантаження на суб'єктів господарювання різних сфер економічної діяльності шляхом скасування пільгових ставок плати за землю та окремих звільнень від її сплати;

розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади щодо регулювання податкового навантаження та податкового стимулювання шляхом переведення плати за землю до виду місцевих податків та зборів.

 

 

Екологічний податок

 

Удосконалення екологічного оподаткування (в Україні - збір за забруднення навколишнього природного середовища який у відповідності до міжнародної практики має назву екологічний податок) у напрямі забезпечення регулюючої та стимулюючої функції податку і встановлення відповідності його величини витратам на усунення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, що повинно відбуватися з урахуванням рівня розвитку техніки і технологій а саме:

розширення бази оподаткування за рахунок залучення до оподаткування:

викидів в атмосферне повітря, що здійснюються повітряними суднами, іншими пересувними джерелами забруднення;

радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються протягом понадпроектного терміну;

інших видів шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

виробництво, зберігання, транспортування та споживання продукції, які негативно впливають на навколишнє природне середовище та здоров’я населення;

з метою вирішення проблеми накопичення та переробки відходів адекватне збільшення розміру податку за розміщення відходів (за результатами науково-дослідної роботи Національної академії наук України);

зарахування збору до бюджетів тих територіальних громад, на території яких здійснюється забруднення.

 

Податок на нерухоме майно (нерухомість)

 

Запровадити податок на нерухоме майно, що наблизить податкове законодавство України до діючих систем оподаткування розвинутих країн, у більшості з яких будівлі і споруди оподатковуються.

Податок підпадає до сфери повноважень місцевих органів виконавчої влади з метою зміцнення бази їх власних доходів та формування у подальшому їх фіскальної автономії.

Платниками податку виступають власники житлової нерухомості  - фізичні  і юридичні особи та фізичні особи підприємці

Об'єктами оподаткування визначатимуться споруди, зокрема житлові будинки квартирного типу або їх частини (квартири), житлові будинки садибного типу, садові будинки, дачі та земельні ділянки.

Базою оподаткування споруд є загальна площа споруди, яка визначається платником податку самостійно окремо по кожній споруді.

Ставки податку та пільги з оподаткування встановлюються органами місцевого самоврядування в залежності від системи критеріїв (місце розташування, тип споруд та інше) в розрахунку на рік за
 1 кв. м. об’єкту оподаткування.

Одночасно потребує запровадження загальних підходів до оподаткування нерухомості, а саме:

формування реєстру об’єктів нерухомості;

співставлення реєстру об’єктів нерухомості з масивом інформації щодо земельних ділянок на яких вони розташовані;

створення на місцевих рівнях гнучких механізмів визначення ставок податку.

 

Спрощена система оподаткування

 

Комплексне реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва яка базується на наступному:

удосконалення правил адміністрування спрощеного оподаткування, які дадуть змогу запобігти зловживанням у цій сфері та водночас спростять умови провадження діяльності добросовісними представниками малого бізнесу;

конкретизація (уточнення) норм законодавства з питань спрощеної системи щодо окремих видів діяльності (зовнішньоекономічної, посередницької та інші);

суттєве підвищення відповідальності суб'єктів малого підприємництва у разі порушення ними норм, які визначають порядок застосування спрощеної системи оподаткування;

сплата єдиного податку виключно в рахунок прямих податків, без включення до складу єдиного податку непрямих податків та податків на майно;

удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва при переході їх зі спрощеної системи оподаткування на загальну.

 

ІV. НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЛАТЕЖІВ

ДО ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ФОНДІВ

 

Досягненню цілей реформування податкової системи сприятимуть заходи щодо реформування системи платежів до соціальних фондів, які не входять до складу податкової системи України, однак впливають як на загальний рівень податкового коефіцієнта й на рівень податкового навантаження на працю, так і на масштаби "тінізації" заробітної плати, а отже й на обсяги надходжень до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Основні заходи щодо реформування системи платежів до державних соціальних фондів включають:

запровадження єдиного соціального внеску;

зменшення навантаження на фонд оплати праці шляхом переміщення відповідних виплат (від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; з тимчасової втрати працездатності; на випадок безробіття) до сфери медичного соціального страхування;

забезпечення поетапного зниження ставки єдиного соціального внеску та узгодження динаміки її зниження з реформуванням системи соціального страхування в Україні, а також моніторингом динаміки зростання надходжень за рахунок детінізації заробітної плати, виходячи з того, що  розмір цієї ставки залежить від:

 кількості та вартості програм соціального страхування;

 вікової структури населення або кількості пенсіонерів на одного працюючого;

 наявності чи відсутності пільгових категорій платників єдиного соціального внеску;

 кількості пенсіонерів, які отримують привілейовані пенсії, що значно перевищують сплачені ними внески до Пенсійного фонду, різниця між якими повинна компенсуватися з державного бюджету;

 рішення щодо визначення співвідношення між фінансуванням програм соціального страхування за рахунок доходів державного бюджету  і за рахунок єдиного соціального внеску, виходячи з того, що рішення на користь збільшення фінансування за рахунок державного бюджету передбачає встановлення на досить високому рівні ставок основних бюджетоутворюючих  податків, тоді як рішення на користь фінансування за рахунок єдиного соціального внеску – утримання його ставки на відносно високому рівні.

Враховуючи орієнтацію на відносно невисокий рівень ставок усіх основних податків, можна дійти висновку, що основним джерелом фінансування програм соціального страхування в Україні буде єдиний соціальний внесок, що унеможливлює суттєве зменшення його ставки. Це не означає відсутності резервів її зменшення, серед яких: зниження витрат на адміністрування внеску; зростання заробітної плати, а також виведення її з тіні; ліквідація пільгових категорій платників єдиного соціального внеску.

Досвід справляння соціальних платежів в країнах ЄС, які мають подібну демографічну ситуацію і соціально орієнтовані економіки, підтверджує висновок про неможливість суттєвого зменшення сукупної ставки внесків на соціальне страхування. Середній рівень сукупних ставок в країнах ЄС-10 і ЄС-15 є майже однаковим і становить відповідно 35,8 і 35,4%. У дванадцяти нових країнах-членах ЄС (з урахуванням Болгарії і Румунії) він є дещо вищим – 37,0%. Серед постсоціалістичних країн-членів ЄС найнижчий рівень сукупної ставки внесків на соціальне страхування має Латвія – 33,09%, найвищий – Румунія – 50,75% (табл.6). В Естонії і Литві, як і в Україні, левову частку внесків сплачують роботодавці. В інших країнах-нових членах ЄС внаслідок проведених реформ ситуація змінилася. Так, на Кіпрі і Мальті наймані працівники і  роботодавці сплачують внески за однаковими ставками. У Польщі і Словенії більша частина внесків (близько 60%) сплачується робітниками. В решті країн зазначеної групи 2/3 загальної суми платежів на соціальне страхування лягає на працедавців. Аналогічним шляхом повинна йти і Україна.

У процесі запровадження єдиного соціального внеску необхідно передбачити збереження порядку розрахунку диференційованого розміру страхових тарифів на страхування від нещасних випадків на виробництві. Частина єдиного соціального внеску на цей вид страхування повинна залежати від класу професійного ризику, до якого віднесене підприємство, установа, організація.

Потрібною є поступова зміна пропорції розподілу платежів до соціальних фондів між роботодавцями і найманими працівниками через підвищення ставки єдиного соціального внеску для найманих працівників і зниження її для роботодавців, що потребує проведення „бруттизації” заробітної плати, збільшивши її на суму, на яку зменшуються відрахування, що здійснюються роботодавцем до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, та відповідно збільшивши розмір страхових внесків, що сплачуються найманими працівниками.

Такий варіант реформування системи платежів до соціальних фондів дозволяє:

завдяки збільшенню бази оподаткування знизити сукупну ставку платежів до соціальних фондів, зберігши при цьому загальну суму надходжень до них, а також надходжень податку з доходів фізичних осіб до бюджету держави на незмінному рівні;

перерозподілити податкове навантаження між працедавцями і найманими працівниками, зменшивши його на працедавців. Якщо приватні підприємці не підуть шляхом "бруттизації" заробітної плати (такий сценарій для них є більш вигідним, оскільки дозволяє економити на витратах на оплату праці), підвищення ставки соціальних внесків для найманих працівників і її зниження для роботодавців може призвести до зниження заробітної плати працівників після сплати внесків і зменшення внаслідок цього надходжень податку з доходів фізичних осіб, а також загальної суми платежів до соціальних фондів.

Враховуючи можливість такого сценарію розвитку подій, перенесення податкового навантаження з працедавців на працівників повинно бути поступовим і обережним. Як наслідок, необхідним є проведення наступних заходів: розщеплення Держказначейством єдиного соціального внеску на централізовані рахунки відповідних фондів; створення Державного реєстру соціального страхування для призначення страхових виплат та його гармонізація з Реєстром фізичних осіб; забезпечення цільового використання страхових коштів; скасування по мірі зменшення масштабів "тінізації" заробітної плати і зростання надходжень єдиного соціального внеску додаткових зборів на виплату пенсій.  

 

V. ПОСЛІДОВНІСТЬ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

 

У процесі розробки основних положень податкової реформи планувалось, що вона повинна проходитиме у декілька етапів та тривати 7-10 років.

Перший етап – реалізація невідкладних заходів, спрямованих на подолання основних недоліків чинної податкової системи та розширення бази оподаткування шляхом прийняття Податкового кодексу на інших нормативно-правових актів з питань оподаткування. Крім цього:

реформування системи та методів адміністрування податків (особливий пріоритет -  податок на додану вартість) і зборів (обов’язкових платежів);

скорочення кількості податків та зборів (обов’язкових платежів);

впровадження основ екологічного оподаткування;

удосконалення спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва;

перехід до системи платежів за видобуток корисних копалин, що базуватиметься на принципах рентного доходу;

запровадження податкових механізмів європейського зразка для зниження рівня доступності та споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

запровадження податку на нерухоме майно;

введення в дію інституту «звичайних цін»;

введення більш обтяжливих ставок оподаткування у надприбуткових сферах (гральний бізнес тощо);

перехід до визначення податку на прибуток за методом нарахувань;

досягнення нейтральності податку на прибуток - ліквідація преференцій та вилучень по операціях особливого роду;

запровадження індексації ставок збору за використання радіочастотного ресурсу України;

реформування плати за землю;

застосування непрямих методів для визначення об'єкта оподаткування податку з доходів фізичних осіб;

проведення податкової амністії.

Термін етапу – 2008-2010 рр. 

 

Другий етап – безпосередньо пов’язано із скороченням бюджетних видатків у структурі ВВП та скорочення податків (платежів), які впливають на собівартість національних товарів (послуг) та зменшують їх конкурентність, що відбуватиметься внаслідок здійснення таких заходів:

зменшення навантаження на фонд оплати праці - початок реформування системи платежів до соціальних фондів;

поетапне зниження ставки податку на прибуток;

встановлення справедливої плати за видобуток природних ресурсів;

досягнення нейтральності оподаткування доходів від капіталу;

запровадження методик оцінки діапазону коливання цін, поширення переліку пов’язаних осіб у контексті невідповідності бази оподаткування ринкової вартості (окремі питання трансферного ціноутворення);

зближення норм бухгалтерського обліку з законодавчими нормами з питань оподаткування.

Термін етапу – 2011-2013 рр.

 

Третій етап – поглиблення реформування податкової системи України відповідно до принципів економічної ефективності та соціальної справедливості:

зниження ставки податку на прибуток підприємств і підвищення ставки податку на доходи фізичних осіб у напрямку забезпечення їх уніфікації;

активне застосування податкових інструментів стимулювання економічної діяльності;

завершення реформи системи платежів до соціальних фондів, введення єдиного соціального внеску;

введення в дію інноваційно - інвестиційно спрямованого Закону України “Про амортизацію”;

забезпечення прогресивності в оподаткуванні доходів фізичних осіб шляхом запровадження диференційованого неоподатковуваного мінімуму доходів;

монетизація пільг;

завершальний етап адаптації податкового законодавства до вимог ЄС.

Термін етапу – 2014-2018 рр.

 

VІ. УМОВИ ЕФЕКТИВНОГО РЕФОРМУВАННЯ

ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

 

Податкова реформа в Україні принесе очікувані результати за таких умов:

забезпечення макроекономічної, соціальної і політичної стабільності в суспільстві;

наявності, крім фіскальних, достатніх нефіскальних умов активізації інвестиційних процесів – надійного захисту прав власності, реально забезпеченого незалежною судовою і виконавчою гілками влади, конкуренції і контрактів;

реформування бюджетної системи з урахуванням вимог Європейської хартії про місцеве самоврядування, забезпечення відповідності бюджетних видатків дійсним інтересам виборців;

узгодження податково-бюджетної і грошово-кредитної політики;

забезпечення прозорості економічних відносин;

створення належних нефіскальних умов активізації підприємницької діяльності – її дерегуляція, стабільні, прогнозовані умови господарювання;

зниження рівня корупції;

здійснення реальних кроків на шляху становлення правової держави;

ефективного використання державних коштів, акумульованих за допомогою податків і зборів, раціоналізації структури державних видатків у напрямку збільшення державних інвестицій у людський капітал.

           

VІІ. ОЧІКУВАНІ НАСЛІДКИ ПОДАТКОВОЇ РЕФОРМИ

 

1.Формування більш раціональної податкової системи, що характеризуватиметься вищим ступенем цілісності, нейтральності, справедливості, передбачуваності відповідності вимогам податкового права ЄС.

Реформована податкова система забезпечуватиме більш ефективне поєднання фіскальної і регулюючої функцій.

2. Мікроекономічні наслідки:

формування рівних конкурентних умов для ефективної діяльності суб'єктів господарювання незалежно від їх місцезнаходження, виду діяльності та організаційно-правового статусу;

активізація підприємницької діяльності;

забезпечення більш раціонального використання природних ресурсів, зниження енерго- та ресурсомісткості виробництва;

активізація природоохоронної діяльності.

3.Макроекономічні наслідки:

покращання позицій України в міжнародній конкуренції за мобільні фактори виробництва;

закладення основ інноваційно-інвестиційної моделі розвитку;

зростання внутрішніх і зовнішніх інвестицій;

підвищення темпів економічного росту;

суттєве зменшення масштабів "тінізації" економіки;

покращання екологічної ситуації.

4.Суспільні наслідки:

активізація фіскальних механізмів зниження рівня споживання алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

формування більш свідомого і відповідального ставлення платників до виконання своїх податкових зобов'язань;

активізація фіскальних механізмів підтримки малозабезпечених верств населення;

формування партнерських (гармонійних) відносин між платниками податків і контролюючими органами.

сприяння вирішенню демографічних проблем;

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

 

Таблиця 1

 

Ставки основних податків у країнах-членах ЄС, 2006 р.(%)

 

Країни	Податок з доходів фізичних осіб (максимальні ставки)	Податок на прибуток корпорацій	ПДВ
Австрія	50	25	20,0
Бельгія	50	33,99	21,0
Болгарія	24	15	20,0
Великобританія	40	30	17,5
Греція	40	29	19,0
Данія	59	28	25,0
Естонія	23	23	18,0
Ірландія	42	12,5	21,0
Іспанія	45	35	16,0
Італія	39	37,25	20,0
Кіпр	30	10	15,0
Латвія	25	15	18,0
Литва	27	15	18,0
Люксембург	38,95	29,63	15,0
Мальта	35	35	18,0
Нідерланди	52	29	19,0
Німеччина	42	38,64	16,0
Польща	40	19	22,0
Португалія	42	27,5	21,0
Румунія	16	16	19,0
Словаччина	19	19	19,0
Словенія	50	25	20,0
Угорщина	36	17,52	20,0
Фінляндія	50,90	26	22,0
Франція	40	33,33	19,6
Чехія	32	24	19,0
Швеція	56,60	28	25,0
У середньому по країнах: ЄС-10	31,7	20,3	18,7
ЄС-12	29,8	19,5	18,8
ЄС-15	45,8	29,5	19,8
Україна	15	25	20

 

Джерело: Європейський комітет статистики  http://epp.eurostat.cec.eu.int/

 

Таблиця 2

Ефективні ставки оподаткування споживання, праці та

капіталу в Україні

 

 

 

 

Розраховано за даними Міністерства фінансів України та Національні рахунки України за 2006 рік. Статистичний збірник / Державний комітет статистики України. – Київ, 2008. – С.19, 21, 140, 152, 180, 209, 211.

 

 

Таблиця 3

Ефективні ставки оподаткування праці, капіталу і споживання в країнах ЄС

 

 

Джерело: Європейський комітет статистики  http://epp.eurostat.cec.eu.int/

 

Таблиця 4

 

Динаміка рівня оподаткування (податкового коефіцієнту) в Україні,  (%)

 

 

 

Розраховано за даними Міністерства фінансів України

 

 

Таблиця 5

 

Динаміка рівня оподаткування (податкового коефіцієнту)

в країнах – членах ЄС, %

 

 

Джерело: Європейський комітет статистики  http://epp.eurostat.cec.eu.int/

Таблиця 6

Ставки внесків на соціальне страхування

в країнах ЄС у 2006 р., %

 

Країна	Ставки внесків стосовно усіх програм соціального страхування* для:
	застрахованих осіб	роботодавців	разом
Австрія	17,2	25	42,2
Бельгія	13,07	24,77	37,84
Болгарія	12,425	23,475	35,9
Великобританія	11	12,8	23,8
Греція	11,55	22,1	33,65
Данія**	…	…	…
Естонія	3	33,5	36,5
Ірландія	4	8,5	12,5
Іспанія	6,25	31,58	37,83
Італія	8,89	31,97	40,86
Кіпр	6,3	6,3	12,6
Латвія	9	24,09	33,09
Литва	3	30,98	33,98
Люксембург	14,05	13,66	27,71
Мальта	10	10	20
Нідерланди	37,45	16,33	53,78
Німеччина	20,55	20,98	41,53
Польща	27,21	19,68	46,89
Португалія	11	23,75	34,75
Румунія	17,5	33,25	50,75
Словаччина	13,4	30,2	43,6
Словенія	22,1	16,1	38,2
Угорщина	13,5	32	45,5
Фінляндія	6,7	26,3	33
Франція	9,9	35,14	45,04
Чехія	12,5	37	47,5
Швеція	7	23,43	30,43
У середньому по країнах: ЄС – 10 ЄС – 12 ЄС – 15	12,0 12,5 12,8	24,0 24,7 21,1	35,8 37,0 35,4

 

* Включає страхування за віком, у випадку втрати працездатності та при втраті годувальника; у зв'язку із хворобою та народженням дитини; у зв'язку із травмуванням на виробництві; страхування по безробіттю. При застосуванні в країні диференційованих ставок відрахувань до соціальних фондів в таблиці представлено середню або мінімальну ставку зі шкали.

** Відомості відсутні.

 

Джерело: Social Security Programs Throughout the World: Europe 2006 /
http://www.ssa.gov/policy/docs/progdesc/ssptw/2006-2007/europe/index.html

 

___________