Прес-служба Міністерства фінансів, розповідаючи про прес-конференцію Миколи Азарова... перепрошую, Віктора Пинзеника і Сергія Буряка, оповіла народові України про те, що 76% загальних надходжень ПДВ до держбюджету забезпечують підприємства, питома вага яких серед платників податків становить лише 2%. З цього було зроблено такий карколомний висновок:

«Такий незначний відсоток залучених до оподаткування суб’єктів господарювання свідчить про практику широкого використання схем ухиляння від сплати податку, а фактично — його розкрадання».

Е-е-е... це як?

Хоча ми вже достатньо знайомі зі специфікою причинно-наслідкових зв’язків, які конструюються
фіскальними органами, але й нам вельми складно побачити логіку в судженні, де аргументом є високий ступінь концентрації виробництва в Україні (на 2% платників припадає 76% надходжень головного бюджетоутворюючого податку), а висновком — розкрадання.

Навіть несподіваний перехід шановних фіскалів на дванадцяткову систему обчислення (як порогову величину, що характеризує, мабуть, досягнення усередненим платником певної межі пристойності вони взяли саме 5/12 від 1 млн. грн.) усе одно не пояснює такого шаленого польоту думки.

Однак це думки тих, хто нами править. І не тільки нами, а й нашою, даруйте за недоречне слово, економікою. І якщо їхня логіка — «2% сплачують 76%, отже, решта крадуть», то в чиїх же ми всі руках?

Так, є монстри, а є — малявки. На монстрів — наслідок тієї самої концентрації виробництва — припадає мікроскопічна питома вага в кількості платників і гігантська — у масі загальнонаціонального обороту, а тому й у податковій масі теж. Щодо малявок же — навпаки, але вони в цьому, ясна річ, не винні. Так — у всьо-
му світі. І 76% від 2% — ще не найбільш крайній показник концентрації виробництва, притаманної, як ми вчили, імперіалізму.

І шо?

Наших перших величин від економіки диференціація підприємств за їхніми масштабами дуже дивує?

То нехай собі на здоров’я дивуються — у них є таке право.

На відміну від права на висновок (із цього) про те, що всі крадуть, тим більше — з урахуванням того, які висновки робляться з цього висновку щодо необхідності посилення фіскальної політики.

Знову цитата:

«За результатами першого такого аналізу, проведеного Мінфіном, міністр фінансів Віктор Пинзеник звернувся до ДПА з проханням вжити організаційних заходів щодо активізації роботи із суб’єктами господарювання, які є кінцевими одержувачами податкової вигоди та/або задіяні в схемах створення та передачі штучно сформованого податкового кредиту».

Не питатиму, що це за «оргзаходи з активізації роботи». Навіть не скиглитиму, звертаючись до пана Віктора та пана Сергія, на кшталт «За що, Герасиме?» Всі винні тим, що хочеться їм їсти, і розумні риторичні запитання тут не допоможуть.

Адже до «злочинів» потрапило навіть те, що дозволено законом:

«включення до податкового кредиту податкових накладних із минулих періодів».

І це — при тому, що закон про ПДВ (п/п. 7.5.1) говорить про податковий кредит саме за датою одержання (!) податкової накладної (якщо не було попередньої
оплати), а зовсім не за датою її виписки. Тож із якого вона минулого, для закону байдуже, важливо — коли вона надійшла!

Та якщо хочеться їсти, то які вже тут закони. Тому я поцікавлюся лише тим, а що, власне, таке — «кінцевий одержувач податкової вигоди» (і, оскільки бити збираються саме таких, пустопорожнім це запитання назвати не можна).

Прес-служба обмежилася лише натяком, що, мовляв, є такі всюди.

Замало...

То все-таки — хто ж такий, цей кінцевий?

Це той, хто продає вже не підприємствам, а безпосередньо людям? Здається, «кінцевий» — саме він. Але що, коли він тільки пофарбував, наварив на цьому трохи, а «вкрав» (із зробленого ним же) ще менше, у той час як увесь несправедливий «навар» осів десь у глибині ланцюжка?

Тоді, може, той, хто в глибині, і є цей самий кінцевий? Але вигоду він отримав не всю: трішки — відщипнули на інших етапах, трішки — ті, про кого йтиметься далі.

Отже, у кожного шматочка вигоди — свій кінцевий одержувач? Так тоді прямо треба сказати, що заходи мають бути активізовані до всіх поспіль суб’єктів господарювання!

Тим більше що шукати «кінцевих» у нескінченному ланцюжку є справою безнадійною.

Ну, знайшли, приміром, такого, хто практично всі свої податкозбільшення погасив майже такими самими зменшеннями — завдяки накладним і податковим накладним, які податківцям здаються липовими, а йому самому — ні. Постачальника знайти не можуть, зник він кудись: зробив свою постачальницьку справу — і пішов. Хто винен? Хто кінцевий? Той, наступний за яким, зник? Так і писати в такому разі треба чесно: так і так, кінцевий, мовляв,— це останній із тих, до кого дійшли, а інших не знайшли.

Адже що робитимуть — уже приблизно зрозуміло, а з ким, ще неясно. Хоча натяк (стосовно того, що чесних — 2%) цілком зрозумілий. Отже, решта 98% і є цими кінцевими...

Я сам собі поставив запитання (теж маю право, я сам себе не соромлюся і сам із собою досить відвертий): це вони тупі чи просто клеять дурня? Погодьтеся, що їхня логіка «вас багато, а користі мало, отже, ви не працюєте, а крадете» дає мені підстави для такої із самим собою відвертості.

Так от, відповідаючи на це запитання, можу сказати цілком точно: судячи з усього, швидше за все, схоже на друге (якщо не помиляюся). Тобто вони не тупі, що вже саме по собі надзвичайно тішить. На такий оптимістичний лад налаштовує ще один фрагмент звідти ж:

«Варто зазначити, що переважна більшість, а саме 62% із всіх виявлених фірм-порушниць, належать до сфери контролю 12 районних податкових інспекцій (3% від усіх інспекцій)».

Ага!

Отже, знає кішка, чиє м’ясо з’їла. Точніше — знають кішки, чиї кошенята їдять неналежне.

Та хто тоді, вибачте, краде? Адже інспекції, особливо районні, за масштабами своїми різняться зовсім не так, як підприємства! Якщо обороти фірм можуть відрізнятися й у тисячі разів, і в мільйони, то обороти, підвідомчі різним райінспекціям, можуть різнитися ну удвічі, ну втричі, ну максимум на порядок. І отут уже статистика «на 3% інспекцій — 62% порушень» — справді убивча.

(До речі, серед наведених там же «лідерів ухилення» за регіонами — звісно, Київ, Донецька область і... звідкись Закарпаття! Людоньки, невже знову він... І тут теж... Ні, це випадковість…)

А до чого тут підприємства?

Так, є не підприємства, а «піддахівці», створені під дахом податкової, щоб красти те, чим вона повинна наповняти бюджет. Наприклад, викачувати із цього самого бюджету ПДВ, ще й такими порціями, що на нормальних експортерів чесно належного їм відшкодування вже не вистачає. Цих підподаткових «псевдо» і підприємствами називати не варто — так, псевдюшки.

Але підприємства-то за що ображають? За те, що не всі вони монстри? За те, що є серед них маленькі?

Негарно це.

http://www.dt.ua/2000/2040/63515/