ВГО «Успішна Україна» оголошує
конкурс фотографій

Новини

7 серпня 2012
15 квітня 2011 р. Загальними зборами прийнято рішення про ліквідацію ВГО «Успішна Україна»
4 квітня 2011
Фейсліфтинг України
Минулого тижня керівництво МЗС презентувало новий продукт – візуальну концепцію України, а також стратегію позиціонування країни в світі. Безпосереднім розробником та ідеологом виступила компанія CFC Consulting.
2 квітня 2011
Вступил в силу новый Налоговый кодекс: кто пострадает и что делать?

То, чего так боялся мелкий бизнес и с нетерпением ожидал средний и крупный, произошло - с 1 апреля вступил в силу в полном объеме Налоговый кодекс. Изменений в кодексе не много, но они существенные: для крупных предприятий уменьшился налог на прибыль, новосозданные компании могут воспользоваться налоговыми каникулами.
28 березня 2011
Спрощена система: досліди на кроликах

Грамотного законопроекту про спрощену систему оподаткування, який би врахував точку зору Мінфіну і бізнесменів, так ніхто і не запропонував. Хоча активність опозиції на тлі безініціативності Мінфіну стала причиною сильного роздратування прем'єра Миколи Азарова, який звинуватив Мінфін у неробстві. ТЕКСТ ДОКУМЕНТА.

RSS 2.0

Аналітика

Зміст››Успішна Украина

29 вересня 2007

Регуляторні механізми глобалізації: податковий, торговельний і фінансовий аспекти

ЩЕРБАК В. М.

Дослідження історії та сучасних глобалізаційних процесів переконують, що вектори соціально-економічного розвитку країн світу, галузей виробництва, інтенсивність та структура товарних і грошових потоків насправді доволі керовані та конструйовані; глобалізація має певні інструментальні рушії.

Серед найважливіших (хоча й не єдиних) чинників зміни влади, конфліктів, піднесень і спадів економіки країн глобалізованого світу — система ПДВ і договорів про його уникнення з регульованими грошовими потоками конвертованої валюти. На їх основі відбулася тотальна транснаціоналізація торгівлі, виструнчилася піраміда міжнародного поділу праці, піраміда статків, освіти тощо (чим більший тиск ПДВ у країні та її торговельна «відстань» від центрів емісії ВКВ, тим бідніша країна і тим менше в неї коштів на освіту та ін.).

Окреслена тема досі розглядалася на рівні глобалізації окремих підприємств, корпорацій, а не держави [1], не інструментально, а лише постфактум [2]. Дана стаття має на меті опрацювати інструментальну суть податкового, торговельного і фінансового аспектів глобалізації.

Оподаткування як стимул міжнародної торгівлі

Ідею податку на додану вартість відносять до 1920-х рр., авторство належить німецькому підприємцю фон Сіменсу. «Справжній» ПДВ «з розвантаженням» (consumption tax) розроблявся у Франції у 1948 — 1954 рр., у шт. Мічиган (США) у 1953 р., але «запрацював» він лише з появою комп’ютерної техніки і програм, підкріплений пізніше системою штрих-кодів.

ПДВ (податок на додану вартість) — група непрямих податків, відмінних за практикою і

Sales tax (англ.) — податок з обороту з обтяжливим чи неможливим вирахуванням з податкових сум.

Consumption tax (англ.) — податок, сприятливий для вирахування з податкових сум.

Спільним для цих податків є, з одного боку, широка база оподаткування, з іншого, їх визнання митними союзами (на зразок ЄС і СОТ) як таких, що можуть бути задіяні у двосторонніх торговельних угодах. Інші назви ПДВ — універсальний акциз, універсальний непрямий податок. Якщо інші податки призначені для наповнення бюджету (прибутковий податок), регулювання споживання (акциз) чи оновлення виробництва (податок на відсталість технології, інноваційні та екологічні збори, штрафи тощо), то ПДВ призначений насамперед для глобалізаційного перерозподілу.

Від самого початку податок був потужним стимулом для міжнародної торгівлі: ідея запровадження ПДВ та угод щодо його уникнення була особливо привабливою для архітекторів ECSC (Об’єднання з виробництва вугілля та сталі, створене у 1951 р. за участю Франції, Німеччини, Бельгії, Італії, Люксембургу і Нідерландів), пізніше — ЄЕС (Європейський економічний союз, 1957 р.), нині — ЄС.

Оподаткування як стимул міжнародної торгівлі

ПДВ (податок на додану вартість) — група непрямих податків, відмінних за практикою і механізмом компенсації (відшкодування) за технологічним ланцюжком, а також щодо поступки і перепоступки експортованих товарів з відшкодуванням.

Sales tax (англ.) — податок з обороту з обтяжливим чи неможливим вирахуванням з податкових сум.

Consumption tax (англ.) — податок, сприятливий для вирахування з податкових сум.

Податок на додану вартість і договір про уникнення подвійного оподаткування (ДУПО) як інструменти неоколоніалізму

«Фальшивий» ПДВ (sales tax), котрий для основної маси виробників діє як торговий податок або податок з обороту, запроваджували у колоніях (Французький Сенегал) і напівколоніях (Латинська Америка, Філіппіни). Найшвидше, за хабар підприємці здобували можливість отримати компенсацію за сплату ПДВ, якщо їх товари спрямовувалися в метрополію чи дружні країни; і лише підприємці — постачальники великих партій одноманітних (зазвичай, сировинних) товарів — так само отримували компенсацію по сплаті ПДВ за торгівлю всередині колонії чи напівколонії. Цікаво, що цей «несправжній» ПДВ було запроваджено раніше, ніж «справжній», адже він (разом з ДУПО) справно виконував важливе «соціальне замовлення» — реформування системи колоніалізму в систему неоколоніалізму.

Договір про уникнення подвійного оподаткування — клас міждержавних угод про відшкодування ПДВ у міждержавній торгівлі. Такі угоди є знаряддям формування і боротьби економічних блоків, джерелом ієрархізації технологічного рівня, чинником міжнародного поділу праці, важелем нееквівалентного обміну. Так, ДУПО часто передбачають відверто нерівноцінні поступки сторін — сторону, яка робить більшу поступку (наприклад, Польща в угоді з Іспанією) зацікавлюють можливістю додаткового заробітку на реекспорті пільгових за сплатою ПДВ товарів (наприклад, цитрусових) в Україну деінде.

Окрім Франції, Німеччини, у розвитку ПДВ і ДУПО надзвичайно важливу роль відіграли США та Великобританія. Базовані ними транснаціональні корпорації, лондонський і паризький клуби кредиторів та їх політичні лобісти від самого початку ефективно відстоювали інтереси своїх транснаціональних структур, усуваючи конкурентів, адаптуючи міжнародні організації, ПДВ і ДУПО до своїх потреб. Прикладами є напівприховане протистояння деголізму шляхом утворення ЄАВТ, а також запровадження вільноконвертованих валют.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). У 1958 р. Великобританія запропонувала розширити Спільний ринок у трансатлантичну область вільної зовнішньої торгівлі; коли на цю пропозицію Франція наклала вето (де Голль був за Єдину Європу, але проти членства у цьому союзі Великобританії), Великобританія створила у 1960 р. альтернативну організацію — Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), яка також мала назву «Зовнішній спільний ринок». Після відставки де Голля Великобританія разом із Данією та Ірландією у 1973 р. переходить із ЄАВТ до ЄЕС. Відтоді ЄАВТ і ЄЕС укладають низку угод щодо спільної економічної стратегії, а більшість членів ЄАВТ поступово входять до ЄЕС — ЄС. У 2005 р. до складу ЄАВТ входять Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн, котрі виконують роль «офшорного торговельного шлюзу» між США та ЄС (так, зазвичай програмні продукти Майкрософт потрапляють до Європи через Ісландію); для зміцнення цієї організації і розширення торгівлі з 1992 р. утворено Європейський економічний ареал (ЄЕА), до якого входять держави ЄС, ЄАВТ (крім Швейцарії) та «найближчі» кандидати на вступ до ЄС.

Експансія торгово-фінансової глобалізації

Американсько-британські спільники, конструюючи неоколоніалізм, наполегливо просували долар США як єдину міжнародну валюту і вимагали заборони золота як міжнародного платіжного засобу. Відтоді, як це вдалося, СОТ, ЄС, МВФ, СБ (Міжнародний валютний фонд і Світовий банк — фінансові організації, «голосуючі акції» яких контролюють США і ЄС), ООН, НАТО, G7, Тристороння комісія, Комітет 300, ЄБРР, Європарламент тощо сприяли поширенню на весь світ (чи його окремі регіони) інтересів названих первинних акторів. Тим часом європарламент і валюта євро зазнали спочатку занепаду, а потім — відродження.

Західноєвропейське угруповання мало виробничо-інноваційний характер і було пов’язано з де Голлем. Генерал де Голль провів деномінацію франка та приборкав інфляцію. Після випробування Францією атомної бомби та свого переобрання на другий президентський термін 4 лютого 1965 р. генерал оголосив, що віднині у міжнародних розрахунках Франція переходить до реального золота. Після невдалого Квітневого референдуму 1969 р., що передбачав децентралізацію оподаткування в країні, президент подав у відставку.

Впливові кола США й Великобританії зуміли залучити до боротьби проти лінії де Голля широкі підприємницькі осередки в метрополіях та своїх колоніальних партнерів. Зокрема, їх підтримали фінансисти і торговці, транспортні підприємства, індустрія послуг, просуваючи високу позикову ставку; вони як виробництва з прискореним оборотом коштів отримали переваги (порівняно з галузями повільного обороту коштів); транснаціональні корпорації, просуваючи універсальну валюту (долар США, євро), отримували прибутковий платіжний засіб (Наявність паралельних валют призвела до додаткових прибутків і можливостей: з одного боку, фінансова «гра» з купівлею-продажем комплектуючих, продукції, товарів на ринках світу залежно від поточного курсу валют — одне з основних джерел доходів ТНК. З другого боку, валютний регулятор потрібен як важіль політичного впливу. Дійсно, глобалізатори як колективне уособлення ТНК та їхніх партнерів можуть потайки застосовувати «примусову» зміну курсу національних валют для бажаного впливу на місцеві уряди.); банки і страхові товариства, посилюючи «всесвітню» інфляцію, отримували емісійний прибуток та від знецінення заощаджень.

Закріплення глобального нееквівалентного обміну і формування глобальних грошових потоків

Наявна глобалізаційна модель має свої механізми торгово-фінансового збагачення, що водночас є чинниками розгортання, експансії, а згодом — перенасичення і занепаду цієї конкретно-історичної системи.

Нееквівалентний та посилений спекуляціями обмін і транспортний бум виникають під час «лібералізованої» торгівлі між країнами, внаслідок різного податкового тиску з боку ПДВ. Адже країни, що запровадили ПДВ, але не допущені в СОТ, а тим паче — ЄС, змушені вдаватися хоча б до двосторонніх угод на зразок ДУПО.

Інший важливий момент перерозподілу — грошові потоки — більш завуальований і розповсюджений. Грошові потоки виникають між потужними митними союзами (ЄС, ЄАВТ, НАФТА) та їх економічним довкіллям через використання й емісію ними спільної валюти в умовах «лібералізованої» торгівлі й обміну валют.

Псевдовільний (ніби нерегульований, «вільний») обмін валют — явище, коли формально обмінні курси валют встановлюються начебто ринковою стихією, а насправді постійна нерівноцінність обміну настільки суттєва, що помітна «неозброєним оком».

Основною характеристикою грошей є їхня ліквідність (або купівельна спроможність). Валюта, котра охоплює більшу товарну масу, географічно поширена та має більшу швидкість обміну, набуває властивостей додаткової купівельної спроможності («тверда валюта»). Ця тенденція має сталий характер за умови вилучення з міждержавного торговельного обміну універсального грошового еквівалента. Неважко збагнути, чому долар США і євро є «твердими валютами»:

1) за підтримки МВФ і СБ СОТ забороняє використовувати золото як валютний еквівалент у міжнародній торгівлі. Зрозуміло, що «тверда валюта» отримує додаткову обмінну маржу тому, що є «твердою», незважаючи на те, чи стоїть за цією валютою реальна товарна маса, золото чи нафта. При цьому угоди на зразок ДУПО стимулюють міжнародний торговий обмін, а відсутність золотого чи іншого універсального еквівалента дає можливість безконтрольно збільшувати грошову масу додатковим друком паперових грошей чи емісією електронних грошей та їх первинних, вторинних і т. д. дериватів. Потім необхідно зробити так, щоб від емісії «твердої валюти» не надто страждав ринок. Для цього використовують ГАТТ (пізніше СОТ), підтримуючи саме доларову, а тепер — і євроторгівлю. Також спеціально організовують грошові потоки таким чином, щоб емісійна маса поступово «обростала» реальною вартістю, потрапляла у так звані золотовалютні резерви країн, в яких давно вже відсутнє реальне золото та коштовності;

2) США, НАТО, СОТ підтримують створення дедалі менших «бананових республік». Зацікавленість найпотужніших митних союзів і торгово-фінансових установ у подрібненні великих держав на маленькі країни і торговельно суверенні території призводить до зникнення потужних валют, замість яких виникають маленькі обмінні «островки» валютних суверенітетів, кожним із яких неважко маніпулювати, змушуючи погоджуватися на невигідний обмінний курс. Так, ВНП на одну особу у Казахстані становить 1510 дол. США (http: //www.worldbank.org/cgibin/sendoff.cgi?page= %2Fdata%2Fcountrydata%2Fict%2F kaz_ict.pdf, дані за 2002 р.). Тим часом розрахунок у паритетних цінах (англ. purchasing power parity (PPP)) вказує на 5480 дол. США (www.acdicida.gc.ca/CIDAWEB/webcountry.nsf/VLUDocEn/KazakhstanFactsataglance). Рі-зниця дорівнює 3,63, тобто курсова вартість казахської валюти тенге майже в 4 рази занижена. Порівнявши PPP країн світу, можна відтворити карту грошових потоків з нарощенням обмінного контрасту в напрямі від країн-емісіонерів до країн «периферії глобалізації»;

3) із запровадженням євро почалися економічні непорозуміння з висуванням через СОТ претензій з боку ЄС до США. З 1 березня 2004 р. Європейська комісія (виконавчий орган ЄС) за попередньої згоди СОТ ухвалила введення торгових санкцій проти США на суму до 4 млрд дол. США щорічно. Це стосується філій американських корпорацій «Боїнг», «Майкрософт», «Дженерал електрик» тощо, котрі отримують податкові пільги, які в ЄС вважають непрямими субсидіями; крім того, йдеться про імпорт зі США книговидавничої продукції, що має пільги у вигляді відсутності оподаткування авторського гонорару з примірників, реалізованих за межами США — це багаторічна практика, здійснювана за лінією Корпорації реалізації книжкової продукції за кордоном і Екстериторіального звільнення від прибуткового податку (FSC/ETI). А з 1 травня 2005 р. країни ЄС на 15% підняли митні збори на сільськогосподарську, текстильну, паперову і машинобудівну продукцію зі США на суму близько 150 млн дол. США щороку.

Зауважимо, що китайський юань стає дедалі впливовішою регіональною валютою. Та без прив’язки до золота він вельми вразливий. Згідно з повідомленням (China to face U.S. tariffs unless it devalues currency Big News Network.com Friday 8th April, 2005), через зростаючий торговий дефіцит з Китаєм, американці вимагають від КНР девальвувати юань (аби розрахуватися з китайцями меншою сумою). Очевидно, цей прямий тиск «твердішої» валюти на «м’яку», швидше, політичний, аніж спрямований на досягнення паритету цін, і тому в бізнесових колах говорять про ймовірну появу «золотого юаня». Можливо, проміжним етапом є валютне співробітництво Китаю з мусульманськими країнами, котрі запроваджують «золотий динар».

Сучасна торгово-податкова глобалізація

У фіскальному розумінні ПДВ поступається прибутковому податку, до того ж у структурі його зборів переважає та частка платні, яку легко отримувати і у вигляді традиційного акцизу на «шкідливі звички та розкіш». Реальний зміст ПДВ і ДУПО — це вирішальний системоутворюючий вплив на торговельний, технологічний, майновий, статусний, інноваційний та інфляційний, екологічний, соціальний аспекти діяльності кожної окремої держави, регіональних ринків і глобального світопорядку [4].

Запровадження ПДВ під наглядом таких глобалізаційних структур, як МВФ, ЄБРР, ITRE, СОТ та ін., відбувалося з розшаруванням країн здебільшого за принципом «піраміди»: останні значить ошукані. Країнам, глобалізованим у момент їх послаблення чи народження, зазвичай пропонували (а точніше наполегливо нав’язували) моделі ПДВ максимального тиску як їх «внесок» у посилення глобалізаційного процесу.

Умови торгівлі в Європейському Союзі та зовні. Членство в ЄС, згідно з вимогами Першої директиви ПДВ від 11 квітня 1967 р., передбачає наявність у країн-членів ПДВ. Відповідно до Директиви 2001/4/EC, до 2006 р. встановлена мінімальна ставка ПДВ у 15%, а Шоста директива (77/388/EEC) вимагає уніфікації моделі ПДВ у межах ЄС. Західноєвропейський різновид ПДВ — це consumption tax, а не sales tax, як в Україні. Отже, відсутність реформи моделі оподаткування перешкоджатиме вступу України до ЄС, а можливе зниження ставки ПДВ до 15% — ні. Таким чином, поліпшити оподаткування можна під гаслом вступу до ЄС (попри питання доцільності самого вступу, позитивна реформа ПДВ в Україні вкрай необхідна).

Якщо раніше у країнах ЄЕС практикувалося взаємне пільгування щодо сплати ПДВ на експортовані до країни — члена цього митного союзу товари і послуги без їх оподаткування ПДВ «на вході», то нині в ЄС оподатковується вже «внутрішній» імпорт (це призвело до відновлення надходжень від ПДВ до національних скарбниць).

ЄС як митний союз має значні прибутки з пільгового щодо сплати ПДВ реекспорту, причому як самостійного, так і «ланцюжкового». Експорт «назовні» ЄС не оподатковується, а щодо пільгування імпорту «ззовні», то тут практикується податковий протекціонізм: кожна така угода укладається, як правило, на двосторонній основі: з одного боку, наближена до ЄС країна, з другого, ЄС (зокрема Комітет з питань промисловості, зовнішньої торгівлі, досліджень та енергії).

Так, наприклад, наближеним до ЄС є Туніс (звідти йде підводний газопровід до Італії). Є домовленість 1995 р. про створення до 2010 р. Зони спільної торгівлі ЄС — Туніс. Україна тим часом має збитки, вимушено укладаючи пільгові угоди через посередників.

Світова організація торгівлі. Генеральна асоціація товарів і торгівлі (ГАТТ), від початку орієнтована на інтереси англо-американського базованого капіталу, у 1994 р. була реорганізована в СОТ. До ГАТТ, що не мала міжнародного статусу, входило 23 країни. СОТ — міжнародна організація при ООН, у 2003 р. вона налічувала понад 140 країн, контролюючи понад 90% світової торгівлі.

З погляду СОТ і де-факто діючого міжнародного права, підтримуваного МВФ і СБ, «універсальний непрямий податок» є тією субстанцією, котра дає можливість вступати у відносини на зразок ДУПО, при цьому природу та ставку ПДВ ніби ігнорують, і скрізь, крім США (котрі поки що керують глобалізацією ззовні), вимагають федеральний (загальнодержавний) характер ПДВ. Від країн-членів СОТ вимагає звільняти від оподаткування ПДВ свій експорт до країни-учасниці, імпорт може не оподатковуватися чи оподатковуватися частково. СОТ застосовує цесії й антидемпінг.

Цесія — перепоступка пільгованих щодо сплати ПДВ товарів країною призначення на користь третіх країн. Виникає внаслідок нееквівалентного товарного обміну між країнами — учасницями угод на зразок ДУПО. Зауважимо, що цесійний обмін в останній час дає збої «технічного» характеру. Зокрема, масова сировинізація виробництв у світі під впливом ПДВ на зразок sales tax призводить до затоварювання на ринку сировинних товарів. Це явище поки що стримують, зокрема «антитерористичними» операціями проти провідних постачальників сирої нафти.

Антидемпінг. Коли прямо чи опосередковано (цесійний транзит) «завойовують», скажімо, ринок США, ЄС, Японії тощо, зазвичай стикаються з проблемою антидемпінгових процедур і санкцій. Тут не йдеться про класичний демпінг (коли країна-експортер, збиваючи ціни, доводить до банкрутства місцевого товаровиробника з метою захоплення чужого ринку і монопольного підняття ціни). Того, хто експортує (вимушено) сировину за безцінь, змушують ще й доплачувати за це, причому потерпає держава, і постачальнику товару, що проходить через кілька рук, про санкції часто навіть не повідомляють.

Від глобалізації до модернізації

Усталення курсу глобалізації визначається насамперед виробленням механізмів утримання тиску ПДВ у країнах світу на високому рівні, а зміна курсу глобалізації (курс на модернізацію) — «несанкціонованими» національно-орієнтованими реформами, покликаними знизити тиск ПДВ, реформувати сам податок або сферу міжнародних угод щодо його уникнення. Основні шляхи зниження тиску з боку ПДВ:

пряме чи опосередковане зниження ставки ПДВ (впровадження кількох ставок ПДВ або тимчасове розділення федерального ПДВ — податку, що діє в країні, на два чи більше з подальшим поверненням до єдиного податку, але вже іншої ставки);

поширення списків звільнених від оподаткування ПДВ товарів, у тому числі під виглядом економічних експериментів з метою врятування галузі, створення нових виробництв тощо;

зміна моделі оподаткування з sales tax на consumption tax. Світовий досвід переконує, що вищеназвана реформа моделі оподаткування зменшує (принаймні не може збільшити) податковий тиск з боку ПДВ, окрім того, нейтралізує явище сировинізації виробництв, викликаної мультиплікацією (самозростанням) ПДВ типу sales tax, поліпшуючи можливості впровадження високих технологій, дещо захищених consumption tax. Так, досвід податкової реформи у Словенії (липень 1999.р..) було використано у спеціальних розрахунках: зберігаючи податковий тиск (фіскальне навантаження), старий словенський «вульгарний» sales tax ставки 5% було замінено «грацільним» consumption tax ставки 19%. Склавши пропорцію 19:5, одержуємо «словенський коефіцієнт» 3,8. Реформа дала можливість перенести частину виробництва «Мерседесів» у Словенію, де кваліфікована й порівняно дешева робоча сила.

Історія свідчить, що транснаціональні кола, спираючись на мас-медійні, зовнішньополітичні, економічні важелі, особистий компромат, найбільш ревно зберігають статус-кво стосовно ПДВ — структуротворчого чинника наявної моделі глобалізації. Отже, національно орієнтовані та обізнані уряди, навпаки, природно намагаються мінімізувати тиск ПДВ.

Так, 21 лютого 2005 р. міністр фінансів ПАР Т.Мануела, обговорюючи бюджет, заявив, що ПДВ — «високо регресивна форма оподаткування, набагато обтяжливіша щодо малозабезпечених, аніж до багатіїв», запросивши зниження ПДВ з 14 до 13%. А 14 квітня 2005.р. британський прем’єр Т.Блер у маніфесті «Лідер не задкує» виступив проти збільшення ПДВ на дитячі та харчові товари, друк і громадський транспорт.

Аналіз доводить, що характер політики стосовно ПДВ жорстко пов’язаний з національними інтересами і національною безпекою держави, особистою безпекою лідерів країн світу.

На нашу думку, секрет «економічного дива» Чилі — зменшення ставки ПДВ Піночетом у 1988 р. з 20 до 16%. Зауважимо, що пізніше диктатор зазнав ініційованих США і транснаціональними структурами судових переслідувань. Наприкінці 1990 р. президент Ейлвін підвищив ставку до 18% (ніби тимчасово для виконання соціальної програми), а пізніше було прийнято рішення, що з жовтня 2003 р. по січень 2007 р. ставка становитиме 19% з подальшим поверненням до 18%. Нині вже ніхто не говорить «про чилійське економічне диво».

Перу. Запроваджений у 1991 — 1992 рр. ПДВ мав ставку 19%, і президент А.Фухіморі пішов на непряме зниження податку, розділивши його на 17% власне ПДВ і 2% податку на муніципальну рекламу (від якого підприємців легко звільнити). Певно саме цей крок (чи трюк) коштував йому кар’єри. У серпні 2003.р. перуанський уряд повернувся до єдиного податку у 18%.

Політику «батога і пряника» щодо ПДВ демонструє Венесуела. У квітні 2002 р. в умовах економічної кризи та бюджетного дефіциту уряд підняв ставку ПДВ з 14,5 до 16%. Світовий банк випустив з цього приводу спеціальний документ Report ¹ 25125-VE. Натомість, коли у вересні 2004 р. лідер країни Уго Чавез прийняв рішення про зниження ставки ПДВ з 16 до 15,5%, а у серпні того самого року — до 15% (http: //www.deloitte.com /dtt/article/0,1639,sid%253D2959%2526cid%253D5035,00.html), держдепартамент США оголосив президентські вибори в країні недійсними. Під гаслом невизнання результатів виборів виступила й внутрішня опозиція, і за участю іноземно базованих мас-медіа країна була доведена до громадянської війни — лише рішучі дії уряду, допомога військових і південноамериканська солідарність дали змогу уникнути насильства.

У РФ уряд Примакова — Маслюкова мав плани поетапного зниження ПДВ. На початку 1999 р. його було відправлено у відставку — спроби поєднати позики МВФ і СБ та переговори щодо вступу до СОТ із програмою зниження ПДВ виявилися невдалими. З приходом до влади В.Путіна і М.Касьянова РФ знизила ПДВ з 20 до 15%, виділивши місцевий 5% податок, від якого підприємці звільнялися. З 2004 р. уряд повернувся до єдиного ПДВ, але вже зі ставкою 18%. Зрештою, наприкінці березня 2005 р. ставку ПДВ у 18% «заморожено» на три найближчі роки.

З 2005 р. у Білорусі відбулося погоджене з РФ зниження ставки ПДВ з 20 до 18% з одночасним розширенням категорій підприємців, котрі сплачують цей податок, що призвело до зниження податкового тиску на товаровиробників з посиленням податкового тиску на торговців. Під антиурядовими гаслами 1 березня 2005 р. пройшла акція «80 & 80» (до 80% ринків зупинили роботу, до 80 тис. підприємців відмовилися сплачувати податки). Біля адміністрації президента відбулися зіткнення протестуючих з ОМОН.

У В’єтнамі 1999 р. запроваджено ПДВ у 5, 10 і 20%. У 2001 р. лишилося дві ставки 5% і 20%; у грудні 2003 р. від ПДВ звільнено імпортне обладнання і устаткування, якщо його аналоги не виробляються в країні; у січні 2004 р. ставку у 20% замінено на 10%. Після поступового розширення переліку товарів, що підлягають ставці у 5% (зокрема, йдеться про експортно орієнтовану текстильну промисловість, з цього приводу уряд провів низку переговорів у ЄС), у 2005 р. ставка у 5% оголошена основною, а у 10% — високою. Це «оцінили» кількома спробами державного перевороту, низкою торгових санкцій (у лютому 2003 р. Департамент з комерції США запровадив нетарифний бар’єр проти рибної продукції з В’єтнаму, звинувативши країну в неринковій економіці).

Камбоджа запровадила 10% ПДВ у 1999 р., ввела чимало пільг, і рішенням ¹ 303 MEF.TD від 23 червня 2001 р. закріпила широкі звільнення від цього податку. Наслідки: ембарго, політичний тиск, спроби державного перевороту та військового заколоту, причому за участю громадян США — вихідців з Камбоджі.

Таїланд здійснив радикальну податкову реформу у напрямі зниження тиску ПДВ: у серпні 1997 р. ставку ПДВ у 7% було підвищено до 10%. Зате модель оподаткування sales tax замінено на consumption tax. Як «покарання», країна зазнала, зокрема, обвального «зниження» курсу національної валюти (в середині 1997 р. національна валюта baht раптово втратила 20% вартості, а перед тим базовані у США ТНК вивели звідти свої виробництва), відомого як початок південноазійської валютної кризи і обвалу російського рубля 17 серпня 1998 р. У березні 1998 р. Таїланд розпочав програму зниження податкового тиску до 30 березня 2001 р., і в тому самому році повернувся (тимчасово — до жовтня 2003 р.) до ставки податку у 7%. Введено обмеження на мультиплікацію ПДВ на шляху від оптовика до роздрібного продавця. Мале підприємництво звільнили від встановленої для нього ставки ПДВ у 1,5%; підприємцям деяких виробництв надана можливість для альтернативного ПДВ оподаткування. Нині країна процвітає, приваблює інвесторів, купує український метал.

Позики на реформу уряд Таїланду брав у японського фонду Miyazawa і Азіатського Банку Розвитку, від позики МВФ (котра була пов’язана з діаметрально протилежними реформами) Таїланд відмовився. Японія скористалася таїландською реформою, аби перенести до Таїланду виробництво японських автомобілів.

У Малайзії під назвою sales tax вже десятиліттями функціонує національно орієнтований 10% податок, що забезпечує стабільний успішний економічний розвиток, вимагаючи від малазійського керівництва підвищеної політичної і мас-медійної активності й обачливості.

У країнах АСЕАН зниження тягаря ПДВ (чи вироблення «іншого» податку у М’янмі) було імпульсом для економічного розвитку (5 — 10% річного приросту ВНП приблизно через рік після реформи). Але це зниження мало й другий бік. Нагадаємо серпневий 2002 р. Азійський конгрес «Базова причина тероризму і роль молодих людей», де йшлося про економічну блокаду з боку СОТ, зокрема, Малайзії, Камбоджі, Лаосу, М’янми і В’єтнаму; жовтневу того самого року сесію десяти прем’єрів АСЕАН у Камбоджі, де також діє 10% ПДВ, з питань боротьби з тероризмом і подолання санкцій Заходу.

Найрадикальніше налаштовані в Індостані (регіоні, охопленому прозахідною моделлю глобалізації): зниження до 3% федерального ПДВ у 2003 р. в Індії (напочатку йшлося про 14% з ліквідацією місцевого ПДВ; місцевий ПДВ у штатах зберігся, має ставки 4 і 12,5%, він не стосується ДУПО; його планується реформувати з податку sales tax на consumption tax). Тим часом у Непалі триває громадянська війна під гаслом «Ніякого ПДВ!», а Бутан (ця маленька країна має значні соціально-економічні успіхи) й досі не збирається запроваджувати ПДВ.

Три найвпливовіші центри світової торгівлі, балансування між ними

Перший традиційно утримують США з Великобританією і країнами Британської співдружності. Вони формують глобалізаційну систему таким чином, аби вона обслуговувала насамперед їхні потреби (паралельно те саме робили базовані там ТНК, приміряючи на себе ті самі міркування і просуваючи їх через лобістів). У процесі реалізації їх торгових інтересів головними знаряддями були «піраміди», цесії, антидемпінг, а також відсутність федерального ПДВ у США. Така відсутність не заважала тамтешнім корпораціям експортувати товари за монопольно чи олігопольно встановленою «повною ціною», отримуючи на «світовому ринку» звільнені від ПДВ товари (наприклад, переуступлені їм по цесіях), а часто ще й накручувати антидемпінгові збори.

Нині цей центр перебуває у кризовому стані, що пов’язано з:

технологічним застоєм через втрату реальних високотехнологічних виробництв, котрі перемістилися в Азію (на Тайвань з 5% і порівняно дешевою робочою силою);

інтелектуальною кризою (довготривала практика «викачування мізків», офшорного програмування і аутсорсингу призвела до кризи відтворення місцевого інтелектуального потенціалу);

мовно-культурним занепадом, наслідком чого є моральна, а звідси — й демографічна криза із заміщенням місцевого населення мігрантами, які часто з презирством ставляться до метрополії, котра, на їх думку, нав’язує батьківщині негідне існування (йдеться про іспаномовну міграцію у США з Мексики, де ПДВ становить 15%, про масовану міграцію у Великобританію мусульман з країн зі ставками ПДВ у 15 — 30% тощо);

ідеологічною кризою західної глобкультури (масові екологічні рухи, рухи за кращий світопорядок, за податок Тобіна тощо не знайшли позитивної реалізації, а втілилися у виступах у Сіетлі, Генуї, Празі тощо; ЦРУ і транснаціональні корпорації відчувають нестачу молодих фахівців);

політичною кризою, коли всередині тамтешнього істеблішменту висловлюють заклики щодо зміни раніше створеного світопорядку, зокрема (певною мірою на противагу неолібералам) в республіканській партії США виник рух неоконсерваторів.

На думку неоконсерватора Дж. ДеМінта, Америка — одна з небагатьох розвинутих країн, котра практикує оподаткування експорту (мається на увазі відсутність ПДВ, а відповідно, і практики прийнятої нині в світі податкової пільги на експортовану продукцію). Ставка прибуткового податку в США — друга у промислово розвинутому світі (це природно за відсутності федерального ПДВ). Це заохочує американські компанії до переміщення за кордон. Так, у 1960 р. у США базувалося 18 із 20 найбільших корпорацій світу, у 1996 р. — лише 8 із 20.

У Великобританії стосовно цього показова колективна відставка членів кабміну як протест проти війни в Іраку та неоліберально-силового курсу насаджування «західних цінностей» у світі Т.Блером за вказівкою США.

Другий центр сформувався у Західній Європі як торгового посередника між США і Великобританією та країнами Євразії, Сходу, частково Африки (країни Америки і Океанії підкорялися американському неоколоніалізму безпосередньо чи входили до Британської співдружності). Цей посередник від початку був найобізнанішим щодо потаємних важелів «глобалізації», йому також було делеговано частину розподільчих функцій, керівних, силових та ідеологічних місій. Спадкоємність цього центру була перервана відставкою де Голля, проте запровадження євро, повільна технологічна, корпоративна, військова, ідейна консолідація материкового ЄС потроху посилює цей центр, котрий не лише формує «внутрішні правила», а й перебирає на себе формування «зовнішніх правил» транснаціональної гри. Зокрема, йдеться про санкції проти США з посиланням на статут СОТ, американські експортні пільги для товарів, спрямованих до ЄС (США пільгують експортерів зі сплати прибуткового податку, а не ПДВ, оскільки федеральний ПДВ у США відсутній).

Третій центр — Китай і країни Південної Азії.

У М’янмі, що відмовилася від ПДВ на користь сприятливого до високих технологій податку, за 1999 — 2000 фінансовий рік зареєстровано 10% приросту ВНП, проте західно базована опозиція і мас-медіа заперечують офіційну національну статистику (http: //straitstimes.asia1.com.sg/asia/sea1_0824.html), і це зростання не є сталим. Адже М’янму «душать» найрізноманітнішими санкціями, ембарго та мораторіями.

Китай, спираючись насамперед на реальний сектор, запозичуючи досвід АСЕАН, залучаючи до спільних дій інші країни, стає світовою модерновою потугою. Так, зі вступом КНР до лав СОТ у 2002 р., вже й Китай диктує «правила гри» в глобалізацію. Юань поступово стає впливовою регіональною валютою. Закиди відомих китайських фінансистів щодо необхідності прив’язування юаня до «корзини валют» вельми турбують валютних спекулянтів.

Торговельно-податкова безпека України на тлі глобалізації

Серед окреслених регуляторних механізмів та проблем економічної безпеки, породжених як недосконалістю цих механізмів, так і часто-густо конфліктом національних українських і зовнішніх, зокрема транснаціональних, інтересів, ключовим, на наш погляд, є питання ПДВ. Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, виступаючи 11 березня 2005 р. на форумі «Бізнес і влада — партнери» (http://www.ukranews.com/cgi-bin/openarticle.pl?lang=ukr&id= 600879&lenta=po), заявила, що Кабінет Міністрів розглядає можливість скасування податку на додану вартість. З огляду на це, можна схилятися до цілковито позитивної оцінки намірів, але турбуватися щодо передчасності саме такої постановки питання. Відома й стримана позиція Президента В.Ющенка, що є позитивом для сучасного моменту.

Отже, проблема ПДВ полягає в наступному: 1)податок не стільки наповнює, скільки виснажує бюджет, а послабленню його тиску заважають транснаціональні структури. Проте за обачливих, але рішучих кроків Україні відкрито шлях до гідного місця у світі; 2).спроби реформ у бік посилення тиску ПДВ у сучасному світі не спрацьовують, а якщо і спрацьовують, то лише на шкоду країнам (південноамериканські приклади); 3) «безболісна» ліквідація ПДВ нереальна, вона також суперечить планам вступу чи співробітництва з ЄС, СОТ, ГУУАМ, ЄЕП, МВФ, ЄБРР; 4).реформування ПДВ у бік послаблення його тиску бажане і можливе, зокрема в межах ЄС ставку можна знизити до 15% (але поступово, не більш як 0,5 — 2% на рік), здійснити реформу моделі оподаткування на зразок Словенії, Таїланду, В’єтнаму. Можна також запровадити знижені ставки, скажімо, поряд із 20% запровадити ставку ПДВ 15 або (та) 10,.5% на вітчизняну сільськогосподарську, нерекламну поліграфічну і продукцію глибокої переробки (вироби з не менш ніж семи деталей і трьох різних матеріалів). Окреслена реформа сприятиме відродженню і розвитку в країні високих технологій, інновацій, зростанню зайнятості, відносно зменшить обсяги міжнародної торгівлі (до розумних меж), швидко збільшить (спочатку зменшивши) бюджетні надходження, прибутки й добробут. Ризики лежать переважно у політичній площині.

Джерела

1. Пантелеева Е..К. Глобализация российских компаний. Материалы семинара «Управление глобализацией» // Коммерсантъ. — 2002. — Июнь.

2. Эбрилл Лайам, Кин Майкл, Боден Жан-Поль, Саммерс Виктория. Современный НДС. Пер. с англ. — М.: Издательство «Весь Мир», 2003. — 274 с.

3. L’Homme de l’Histoire. Entretien de Jaqueline Baudrier, avec Andre De Gaulle. — P., 1973. — P. 111.

4. Chossudovsky Michel. The Globalisation of Poverty: Impacts of IMF and World Bank Reforms. 1997, 280 p., tables.

5. DeMint. Unveils Tax Reform Agenda. Commonvoice. com. 3.03.2004.

http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=epol1&issue=2005_2

Головна мета — збудувати в Україні суспільство з панівним середнім класом

Автор: Ігор ЮХНОВСЬКИЙ (академік НАН України)

Україна перебуває на стадії усвідомлення своєї державності, усвідомлення форми і рамок свого майбутнього розвитку.

Стійкий розвиток Української держави означає усвідомлення та досягнення такого рівня культури, який визнає демократію єдино можливим державно-суспільним ладом; такого рівня освіти, за якого нація вирощуватиме сильних, життєрадісних, кваліфікованих спеціалістів; такої наукової і технологічної спроможності, яка забезпечує повну і безвідходну переробку природної сировини та одержання кінцевого продукту, конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринку; такого рівня життя та соціального забезпечення населення, який відповідає європейському рівню і за якого в Україні створюватиметься дедалі більше добре оплачуваних робочих місць; такого національного патріотизму, який спонтанно забезпечує державотворчу дисципліну і відданість Україні у всіх проявах її внутрішнього і зовнішнього життя; такої адміністративної і фінансової організації, яка усвідомлюється українським суспільством як чесна, надійна, справедлива і така, що відповідає європейським стандартам.

Конкурентоспроможність українського суспільства має підтримуватися постійно триваючими інноваціями. Основним генератором та носієм демократії й інноваційного процесу у суспільстві є його середній клас. Тож одна з найголовніших соціальних проблем — розвиток середнього класу, що має стати кількісно переважаючим.

Рівень життя середнього класу має бути таким же, як і в ЄС. Лише завдяки цьому українське суспільство може стати інноваційним.

Панівний середній клас є основою стійкої, справедливої держави. Створення квітучої демократичної держави Україна є співзвучним збільшенню кількості і благополуччю середнього класу суспільства.

Проблемі побудови справедливого суспільства, суспільства з панівним середнім класом приділяється багато уваги в сучасних наукових працях. Застосовуються різні методи досліджень (метод рівноважної і нерівноважної статистичної термодинаміки, метод машинного моделювання на потужних електронно-обчислювальних кластерах, аналіз розв’язків систем рівнянь балансу пропозиції і попиту та ін.). З допомогою цих методів описуються головні ознаки функціонування різних моделей суспільства.

Предметом цієї статті є подальше обговорення проблем створення в Україні панівного середнього класу. Цю тему розпочато нами у статті «Бути чи не бути середньому класу в Україні?», надрукованій у «ДТ» два роки тому (№17 від 7 травня 2005 року). Ми спираємося на результати наукових досліджень, що здійснюються в різних країнах світу.

Багатство (доходи) і попит

Щоб жити, люди споживають певні продукти. Щоб кількість продуктів не зменшувалась, їх потрібно постійно виробляти. Отже, щоб жити, людство повинно постійно працювати. Якість та кількість виробленої продукції, організація праці є визначальними у житті суспільства.

Побудуємо певні ілюстративні діаграми.

Під багатством U в подальшому будемо розуміти сукупний дохід, яким володіє суб’єкт (незалежно від джерела доходу).

Позначимо купівельну спроможність r як відношення багатства U до ціни товару P: r=U/P.

Купівельна спроможність тим більша, чим більше багатство U суб’єкта, і тим менша, чим більша ціна товару P.

Позначимо попит суб’єкта буквою Q. Він дорівнює кількості товару, що купується суб’єктом за умовну одиницю часу, як-от день, місяць чи рік.

Розрізняють функції попиту на три типи товарів і послуг:

Q₁ — це попит на товари і послуги першої необхідності (їжа, одяг, медикаменти, проїзд транспортом тощо);

Q₂ — попит на товари тривалого вжитку, меблі, кредит на житло та транспортні засоби, побутові прилади, організація відпочинку, заощадження в банку;

Q₃ — попит на товари розкоші.

Графік кривої Q₁ (попит на товари першої необхідності, як функції купівельної спроможності) наведено на рис. 1. Крива Q¹(r) починається з нуля і точки r=0. Незалежно від багатства і доходів, люди купують товари першої необхідності. Це життєва необхідність. Точка r₁₀ на осі абсцис відповідає значенню r₁₀ = U₀/P, де U₀ — мінімальна зарплата, Q₁₀ — прожитковий мінімум.

Попит Q₁ виходить на рівень насичення, який визначається фізіологічними потребами споживача.

Графік кривої попиту на товари тривалого вжитку (рис. 2) має іншу форму. Крива Q₂(r) починається з певного порогу купівельної спроможності r_min. На відміну від кривої Q₁(r), крива Q₂(r) не має порогу насиченості і плавно переходить у криву Q₃(r) — криву попиту на товари розкошу. Попит Q₃(r) на товари розкоші не має меж насичення.

Економічна структура суспільства (ЕСС)

Залежно від купівельної спроможності (r) члени суспільства поділяються на бідних, середній клас і дуже багатих (до них належать олігархи).

Бідними є сім’ї, які можуть купувати лише товари першої необхідності. Середній клас представлений сім’ями, які мають можливість повністю задовольняти попит на товари першої необхідності і купувати товари тривалого вжитку. Їх купівельна спроможність r більша за r_min. Вони можуть забезпечити себе побутовою технікою, одержати і сплатити кредит на житло, автомобіль, а також спрямувати кошти на відпочинок, організацію праці, створення малих підприємств, накопичення заощаджень тощо.

Олігархи мають можливість купити будь-які товари: дорогоцінні речі, дорогі картини, дорогі автомобілі. Вони можуть будувати розкішні особняки, створювати капітал та великі підприємства тощо.

У кожному суспільстві існують усі три групи населення. Питання в тому, хто домінує і визначає суть, природу держави.

Як випливає з досліджень про фактичний розподіл доходів і багатства у державах сучасного світу та модельних розрахунків, існують дві граничні моделі суспільства. Розподіл багатства і доходів серед населення у кожній з них подано у вигляді кривих на рис. 3. Причому по осі ординат відкладається кількість суб’єктів у суспільстві N, по осі абсцис — величина U — багатство суб’єктів суспільства чи їх купівельна спроможність r, r = U/p, де p — узагальнена ціна.

Крива a описує бімодальне (з двома максимумами) суспільство, в якому багато бідних (перший великий максимум), немає середнього класу (мінімум на кривій а) і є певна кількість (другий нижчий максимум) багатих людей, причому другий максимум переходить у довгий «хвіст», що ілюструє кількість олігархів залежно від їх багатства U. Крива b описує унімодальне (з одним максимумом) суспільство з домінуючим середнім класом, малою кількістю бідних і малою кількістю дуже багатих людей.

Штрихована крива b’ зображує розподіл кількості вкладників в японських банках залежно від величини вкладів U, поданий в «Огляді трудової політики Японії за 1988 р.» (автор — Рафітокей Еран, Токіо, 1988, с.185).

Крива а описує розподіл багатства (доходів) серед членів суспільства, де переважна частина населення належить до класу бідних, де немає середнього класу, зате є широкий, за розмірами багатства, клас багатих і дуже багатих людей.

Крива b описує розподіл багатства (доходів) у суспільстві, де мало бідних і мало дуже багатих, а основна маса населення належить до середнього класу.

Обидва розподіли ЕСС є динамічними, тобто такими, що змінюються з часом. Їх тривалість залежить від природи суспільства, а також від його самодисципліни, патріотизму, активного розуміння справедливості, своїх прав та обов’язків, рівня та сили звичаєвих законів, якості законодавчої та виконавчої влади, вміння засвоювати і використовувати інформацію, рівня освіченості і професіоналізму, здоров’я нації, вміння співіснувати з природою тощо.

Картину реального розподілу типу a можна проілюструвати на прикладі колишнього СРСР та Росії.

Економічна структура суспільства в Радянському Союзі, згідно з працями Д. Чернавського та інших, характеризувалася бімодальною кривою типу a. Ціни вважалися фіксованими, основним показником доходів була зарплата. Середнього класу не існувало. До «горба» багатих входили працівники торгівлі, науки, культури, офіцери. «Хвоста» олігархів також не було. Максимуми «горбів», розташовані в точках U_1а і U_2а, розсунуті достатньо сильно, тож відношення U_2а/U_1а = 70. Це відношення вказує на величезну різницю у доходах багатих та бідних у колишньому СРСР. Поріг купівельної спроможності на товари тривалого вжитку r_min був істотно великим (див. рис. 2).

Криві ЕСС, що ілюструють стан у сучасній Росії, також належать до типу a. Характерно, що «хвіст» олігархів на кривій ЕСС з’являється в Росії в 1995-му. Другий «горб» на кривій a (кількість багатих росіян) був дуже широкий. Сучасна Росія характеризується також бімодальною кривою, у якій більшим, ніж у 1995 році, є значення мінімальної зарплати U₀, а ширина другого максимуму багатства, що описує кількість багатих громадян, має розміри, що простягаються від величини порядку 100 тис. дол. до 300 млн. дол. «Хвіст» кривої а на рис. 3 означає розподіл багатства серед 30 найбагатших сімей Росії, статки кожної з них оцінюється у мільярди доларів.

Крива економічної структури суспільства в Україні така ж, як і в Росії.

На противагу Росії і Україні, середні зарплати у країнах ЄС на порядок вищі. Поріг r_min (див. рис. 2) у ЄС має менше значення, ніж в Україні і Росії.

Існує тісний зв’язок між кривими попиту (рис. 1, 2), кривими, що ілюструють розподіл населення за багатством (чи доходами) (рис. 3), та державною політикою.

Одним із лейтмотивів діяльності суб’єктів суспільства з ринковою економікою є одержання прибутку. Прибуток власника залежить здебільшого від кількості виробленої та проданої продукції, від ціни продукції та її собівартості, від витрат на задоволення особистих потреб.

Ціни на товари першої необхідності (рис. 1) без державного втручання завжди будуть тільки зростати. Це справедливо і для бімодального суспільства (типу a, рис. 3), і для унімодального (типу b, рис. 3), що підтверджується як історією людства, так і результатами математичних досліджень.

Проте певна відмінність процесів зростання ціни на товари першої необхідності в унімодальному та бімодальному суспільствах таки існує.

В унімодальному суспільстві типу b переважна більшість населення має можливість повністю задовольняти свій попит на товари першої необхідності. Види та якість цих товарів стандартизовані, а ціни мають певне постійне контрольоване зростання у часі. Відповідно до цього і розвивається стаціонарне виробництво товарів першої необхідності.

У бімодальному суспільстві середні ціни на товари першої необхідності швидко зростають до значень, що відповідають значенням U під першим максимумом на рис.3, далі, після певного сповільнення, мають додаткову тенденцію зростання відповідно до купівельної спроможності багатого прошарку населення. При цьому спостерігається різка диференціація асортименту товарів першої необхідності. Регулюючі дії держави стикаються з нестандартною протидією ринку. В результаті формується широкий спектр якості товарів першої необхідності — від дешевих низької якості, доступних більшості бідного населення, до дорогих товарів високої якості і дуже дорогих — «пікантної» якості, які доступні лише багатому населенню.

В обох типах ЕСС максимальний прибуток у торгівлі товарами першої необхідності досягається за гранично високої ціни. Тому в усіх країнах світу зростання цін обмежують. Держава регулює ціни на хліб, молоко, транспорт, газ, електроенергію, комунальні послуги тощо. Використовуються як економічні заходи (дотації, пільгове оподаткування), так і адміністративні (обмеження цін, антимонопольні закони і та ін.).

Що ж до цін на товари тривалого вжитку, то їх рівні істотно різняться залежно від типу суспільства. Ця відмінність викликана цілком специфічною поведінкою кривої попиту, що зображена на рис. 2.

На відміну від кривої попиту на товари першої необхідності, крива попиту на товари довготривалого вжитку не є монотонною (див. рис. 1 і 2). Вона має нульове значення аж до точки r_min, а далі — різке зростання і перегин для областей дуже високих купівельних спроможностей дуже багатих сімей.

Унаслідок цього ціни на товари довготривалого вжитку в унімодальному суспільстві встановлюються відповідно до області найбільшої купівельної спроможності — в області максимуму кривої b, що на рис. 3. У цій області зосереджена купівельна спроможність і попит населення, пов’язані з придбанням товарів тривалого вжитку. Це — область доходів більшості середнього класу. Виробництво самоорганізується так, аби ціни на товари тривалого вжитку відповідали області найбільшого попиту і розташовувалися навколо точки U_b , що на осі абсцис на рис. 3.

У бімодальному суспільстві багатство переважної більшості населення зосереджене біля точки максимуму U_1а. Це — область купівельної спроможності бідного населення. Ця область лежить зліва від точки r_min, що на рис. 2, отже, більша частина населення позбавлена можливості купувати товари тривалого вжитку.

Розрахунки показують, що в бімодальному суспільстві є дві рівноважні ціни на товари тривалого вжитку. Одна відповідає точці U_b (купівельна спроможність середнього класу, рис. 3), друга — широкій області довкола точки U_2a. До цього пристосовуються і пропозиція, і виробництво. Але середнього класу у бімодальному суспільстві немає. Його «законні» члени «зсунуті» в область першого максимуму, область бідних. Та й двох цін на один і той же виріб у суспільстві не може бути. Тому ціна і виробництво зміщуються в область більшого попиту, а це — область доходів класу багатих. Відтак, у бімодальному суспільстві ціни на товари тривалого вжитку є вищими, ніж в унімодальному.

Як у дзеркалі, бачимо сучасну ситуацію в Україні, де ціни на товари тривалого вжитку є вищими, ніж у ЄС, і набагато вищими, якщо порівняти їх із доходами тих членів українського суспільства, які, згідно зі світовою класифікацією, мали б належати до середнього класу.

Особливе становище складається в бімодальному суспільстві в галузі сільського господарства. Розрахунки показують, що система прямує до розвитку високопродуктивних господарств латифундистів і до натурального господарства переважної більшості сільського населення. Середній клас в особі, наприклад, фермерства, зникає. Ціни на потрібні фермерам товари перебувають не в області цін європейського середнього класу фермерів, а зсунуті в область купівельних можливостей латифундистів, тобто є значно вищими.

Дослідження динаміки моделей суспільства

У науковій літературі наведено результати багатьох досліджень, виконаних у наукових колективах Росії, США, Японії, країн ЄС, Китаю, Бразилії, Аргентини та інших держав, а тепер — і України. Ми, зокрема, зупинимося на яскравих даних досліджень, виконаних у міжнародному науковому центрі в Трієсті (Італія).

На надпотужних ЕОМ розраховано еволюцію розподілу багатства (доходів) серед населення. Той чи інший кінцевий розподіл виникає залежно від умов, за яких відбуваються ділові трансакції, що полягають в обміні частинами багатства між контактуючими суб’єктами. В комп’ютерних програваннях їх називають агентами. Розглядалися комп’ютерні моделі, в яких взаємодіяли від десяти до ста тисяч агентів, між якими відбувалися випадкові трансакції (передачі) капіталів.

Спочатку всі агенти мали однаковий рівень багатства, однак унаслідок взаємодій його розподіл змінювався. Після проходження 100 млн. трансакцій (в середньому 1000 —10000 контактів на кожного агента) виникали певні стаціонарні стани у кінцевому розподілі багатства (доходів). Кінцеві результати залежали від умов, за яких ці трансакції відбувалися.

Спершу розглядалися умови, що виникають у рамках ліберальної демократії. Припускалося, що багатство кожного агента може збільшитися або зменшитися залежно від того, вдалі чи ні угоди він укладає. Припускалося, що під час взаємодії кожен з агентів має однакові шанси перемогти чи зазнати поразки (так само, як при підкиданні монетки). А максимальне багатство, яке може переміститися від одного агента до іншого під час простої трансакції, обмежене певною часткою багатства біднішого з двох агентів. Такі умови необхідні, аби виключити можливості збагачення в результаті пограбування, коли одна особа віддасть іншій більше багатства, ніж вона хотіла б.

Передбачалося також, що частина багатства, яка переміщується від одного агента до іншого у простій трансакції, змінюється в межах від 0 до 5,0% багатства біднішого з агентів.

Уже після проходження 1 млн. трансакцій встановлювався новий стаціонарний розподіл багатства між агентами. Він виглядає так: основна маса населення стає бідною, багатство зосереджується в руках невеликої групи олігархів.

З цього випливає, що за умов рівних можливостей і випадковостей ринку відбувається різка зміна початкового розподілу багатства (коли всі є однаково багатими) до кінцевого розподілу (переважна більшість бідних, немає середнього класу, невеликий максимум числа багатіїв, довгий «хвіст» олігархів).

Система стає нестабільною, все закінчується революцією з насильницьким розподілом майна.

У випадку України це означало б появу жахів, аналогічних більшовицькому перевороту 1917 року.

Були прораховані й моделі, що ведуть до бажаного розподілу: мало бідних, мало дуже багатих, основна частина населення — це середній клас. Однак перш ніж розповісти про рекомендації, що випливають із такого моделювання, кілька міркувань.

У суспільстві відбувається постійний обмін продуктами праці. Робітники продають своє уміння переробляти щось менш потрібне у щось більш потрібне, селяни — своє уміння одержати урожай, вчителі — вміння передавати знання, вчені — вміння створювати знання, інженери — вміння створювати пристрої, лікарі — вміння вилікувати хвороби, урядовці — вміння управляти державою тощо.

Різні види праці необхідні суспільству. Демократія означає повагу до всіх видів діяльності. Але суспільство не може бути ліберальним. Аби середній клас став панівним, держава має запровадити одне незмінне правило: у діловому контакті біднішого і багатшого агентів бідніший має мати більший шанс одержати добру угоду (правило 1).

У комп’ютерному моделюванні розвитку суспільства це твердження має свою математичну формулу. А саме, ймовірність w біднішого з двох контактуючих агентів збагатитися має форму: w = 0,5 + f(U_r — U_p)/(U_r + U_p), де 0 < f < 0,5 — асиметричний індекс переваги, U_r — багатство багатого, U_p — багатство бідного.

При цьому припускається, що при трансакції може переміщуватися не більш як 10% багатства біднішого з двох агентів. Стаціонарний результат був одержаний після виконання близько одного мільйона трансакцій з обміну частинами багатства (доходів). Стаціонарний означає, що він залишався незмінним, якщо кількість транзакцій між агентами збільшували, скажімо, до 10 млн. Результуючий розподіл багатства серед десяти тисяч взаємодіючих агентів виглядав так: мало бідних, мало багатих, основний склад населення — середній клас, крива розподілу населення за багатством мала вигляд кривої b, що на рис. 3.

Ми одержуємо економічну систему з панівним середнім класом.

Описані тут результати машинних експериментів є принципово важливими. Вони мають місце тільки тоді, коли в програму ЕОМ закладається дуже велика кількість агентів і коли між ними відбувається дуже багато контактів. Тобто вони характеризують результат уже не звичайної статистики окремих агентів, а статистичної термодинаміки, у даному випадку — економіки суспільства агентів. Аналогічне явище маємо у фізиці, коли механіка багатьох частинок переходить у нову науку — термодинаміку. І замість кінетичних енергій частинок виникає поняття температури системи частинок, замість ударів окремих частинок об стінку посудини маємо тиск системи на стінки посудини.

Існує ще одне принципове питання. Стійкість. Наскільки стійким у часі є розподіл населення за багатством, що характеризується кривою b на рис. 3?

Або, іншими словами, які ж іще є додаткові умови існування панівного середнього класу?

Їх можна сформулювати так: у стані b контактувати мають усі з усіма (правило 2). Контакти лише між представниками відокремленої групи (багаті з багатими, бідні — з бідними, середній клас — із середнім класом) призводять до зникнення середнього класу і переходу до ситуації, коли багато бідних і «хвіст олігархів», що, як ми вже казали, веде до революції та насильницького перерозподілу майна.

Що це означає? Суспільство має утримуватися від пропаганди і сприяння створенню закритих зібрань для вибраних — як серед бідної частини населення, середнього класу, так і серед олігархів. Не слід заохочувати проведення привілейованих балів, існування привілейованих шкіл тощо. Контактувати мають усі з усіма. Закони — однакові для всіх.

Виникає ще запитання. Як довго триватиме перехідний процес від суспільства типу a (що існує нині в Україні) до суспільства типу b?

Виходячи з результатів моделювання, якщо жорстко дотримуватися тільки правил 1 і 2, створення середнього класу досягається в середньому після 100 контактів на кожного члена суспільства з обміну частини багатства. Коли припустити, що кожен член суспільства має в середньому 25—30 випадків обмінів багатством на рік, то для створення рівноважного середнього класу потрібно три-чотири роки чіткого, послідовного здійснення політики. Якщо ж ускладнити умови експерименту, ввівши коефіцієнти ризику, то створення стаціонарного стану досягається при проходженні 1000—10000 контактів на кожного взаємодіючого агента. В житті це було б рівнозначно термінові близько 30 років.

Середній клас в Україні

У нових умовах незалежної держави Україна починала еволюцію свого ЕСС з бімодального устрою радянського типу — типу а, що на рис. 3. Із суперзакритої держави у складі СРСР до 1990 року вона стає супервідкритою до капіталістичного світу після проголошення незалежності у 1991 році.

На початку 90-х років минулого століття відбувається масове вивезення товарних мас з України за кордон, що призводить до збіднення товарних запасів на її теренах. Наплив виробів електроніки, автомобілів, іншої техніки, медикаментів з-за кордону, спричинений низьким рівнем якості таких товарів українського виробництва, призвів до галопуючої інфляції. В результаті відбулася масова втрата обігових коштів у переробній галузі і побутовій сфері. Україна перейшла на закупівлю і використання європейського секонд-хенду.

Умови конкурентоспроможності вітчизняної продукції за низького рівня технології виробництва мали наслідком повально низькі зарплати і винагороди. І як результат — масовий виїзд працездатного населення за кордон.

Необмежене вивезення сировинних товарів, масовий розпродаж колгоспами свого майна, сприяння бюджетними коштами, дешева приватизація призвели до зародження і розвитку олігархів. Відбулася деформація правого максимуму кривої а, що на рис. 3. Вчені, вчителі, лікарі, інженери, агрономи, кваліфіковані робітники, артисти театрів — усі вони перейшли до розряду бідних. Із суспільства радянського типу в Україні сформувалося нове суспільство з іще більш яскравою бімодальною економічною структурою.

Політика держави протягом років політичної нестабільності, виборчих авантюр зводилася до підтримки найбідніших. Вона не могла змінити бімодаль

Загальний список

УКР РУС ENG

Реєстрація

Що означає бути членом ВГО "Успішна Україна"

Версія для друку

e-mail:

© 2004-2007 ВГО "Успішна Україна". Усі права на матеріали, що знаходяться на сайті, охороняються у відповідності з законодавством України. У разі будь-якого використання матеріалів сайта, гіперпосилання на www.uspishnaukraina.com.ua є обов'язковим.

ВГО «Успішна Україна» оголошуєконкурс фотографій